Поради батькам щодо підготовки дитини до навчання в школі

Одне з першочергових завдань сім’ї – забезпечити загальну підготовленість дитини до школи. Для цього необхідно сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці.

Значне місце в родинному вихованні має зайняти процес налаштування дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної підготовленості до навчання. Батькам слід пам’ятати, що головним у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; необхідно переконувати його, що навчання в школі – це серйозна праця, у результаті якої він пізнає багато нового.

Важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання в неї почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (безперечно, з урахуванням вікових особливостей); формування моральних засад, що передбачає виховання товариськості, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу іншим.

         Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний.

         Інтелектуальна зрілість для віку 6-7 років визначається вмінням виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу, встановлювати зв’язки між явищами і подіями, запам’ятовувати, ураховується також рівень розвитку тонких рухів руки та їхньої координації.

        Емоційна зрілість – це здатність до ослаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій і спроможність довго виконувати не дуже привабливу роботу, тобто розвиток довільності поведінки.

       Соціальна зрілість – це наявність у дитини потреби в спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя. Отже, за основу готовності до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатись у школі.

       Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може зразу успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду – знань, умінь, навичок, звичок. Безсумнівно, згодом кожна дитина навчиться читати і рахувати, але до моменту вступу до школи їй важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність  до навчання.

      Оскільки формування шкільної зрілості, як і загалом увесь розвиток дитини, підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має свої сильні сторони і зони найбільшої вразливості.

       З метою вивчення потреб, нахилів, інтересів дитини, з’ясування стилю спілкування в родині доцільно проводити анкетування батьків. Батьки можуть заповнювати анкети вдома, на батьківських зборах, під час співбесіди, консультації. 

Оцінити підготовленість своєї дитини до школи батькам допоможе такий тест.

Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є уважне й лагідне ставлення батьків до дитини, розуміння ними її  внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини. Але незважаючи на це, для полегшення процесу адаптації дитини до школи все ж можна дати деякі рекомендації:

ü  Повірте в унікальність та неповторність Вашої дитини, в те, що вона дитина неповторна,  не схожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

ü  Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

ü  Не соромтеся демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

ü  Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її  на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

ü  Задля виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

ü  Пильнуйте, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише основні) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь установлених заборон і дозволів.

ü  Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтеся впливати на дитину проханнями – це найбільш ефективний спосіб. У випадку непокори необхідно переконатися, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що зазвичай достатньо ефективно. І лише у випадку, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання, яке повинне відповідати вчинку, крім того, дитина має розуміти, за що її покарали. Важливо пам’ятатити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками міра.

Пам'ятайте:

ü    Покарання – це моральний замах на здоров'я дитини  - фізичне і психічне.

ü    Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого.

ü    Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.

ü    Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінку перегорнуто. Про старі гріхи - ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

ü    Хоч би що  трапилось, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

ü    Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.

ü    Не забувайте:  ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчитеся краще розуміти одне одного.

ü    Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує на осуд, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.

Існує термін "шкільна фобія", тобто страх у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Таке трапляється, коли дитина хвороблива, тоді, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.

Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюючи в  неї "навчальну фобію". У дитини виникає невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.

Дуже важливо піклуватись про  створення для дитини ситуації з гарантованим успіхом. Можливо, це потребуватиме від батьків певної зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.

Лікарі-педіатри відзначають різке зростання в дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Те, що є буденним для дорослого, може спричинити  стрес у дитини, якщо дорослий не може або не бажає створювати для ще незміцнілого організму спеціального режиму. Сучасна література і практичний досвід психологів указує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.

Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями. Все це не минає безслідно – у дитини з’являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник їхніх сварок, у  дитини можуть з'явитися невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.

Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. Якщо дитина не готова до цієї зміни, школа для неї перетворюється на пекло і малий школяр поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.

Поради батькам щодо зняття в дітей психологічного напруження

У “шкільному” житті першокласники стикаються з труднощами, невдачами, незаслуженими звинуваченнями, образами, допускають помилки, потрапляють у конфлікти.

Найбільш доцільними для зняття психологічного напруження учнів молодшого шкільного віку (як вважає В.І.Шахненко) є дихальна гімнастика, фізичні навантаження, домашній затишок, спілкування з четвероногим другом, живопис, художнє слово, театр, позитивні емоції, музика та спілкування з природою.

Батькам доцільно знати способи зняття психічного напруження в дітей.

1. Глибоке дихання

Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Видихнути трохи повільніше,  до втягування живота всередину. При цьому дитина повинна уявляти, що вдихає цілющий кисень - здоров'я, спокій, а видихає повітря, непотрібне організмові, позбавляючись  хворобливості та хвилювання.

2. Фізичні навантаження

Найкращим  способом зняття нервового напруження є  фізичні навантаження - фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри — футбол, волейбол, теніс.

3. Домашній затишок, спілкування з четвероногим другом. Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, її образили, треба йти додому. Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй. Учені вважають, що кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.

4. Живопис

Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е.Делакруа. А російський вчений Ф.Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив.

5. Художнє слово

Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.

6. Театр

Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку. Якщо є така можливість, відвідайте з дитиною ляльковий театр, подивіться мультфільм.

7. Позитивні емоції

З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю.Нікулін писав: "Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров'я і подовжує життя". Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк.

8. Музика

Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і психіатр В.М. Бехтєрев довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.

9. Спілкування з природою

Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій - відпочиньте з нею серед природи.

10.Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку. Особливу значущість гра має для першокласників,  оскільки це діяльність, без  якої  дитина шести років нормально жити і розвиватись не може. У навчальному процесі через його регламентованість не завжди є можливість  забезпечити  необхідні для розгортання справжньої гри умови. Йдеться про ініціативу, добровільність, спонтанність, необмежене мовне спілкування. Тому  батькам  учнів першого класу доцільно подбати про те, щоб у вільний від шкільних занять час діти достатньо гралися.  Чим більший вибір ігор, тим  легше  розкрити  індивідуальні  можливості  й обдарування кожної  дитини, створити оптимальні умови для її  повноцінного розвитку. 

Творчо, оригінально наслідуючи дорослих, поведінку уявних персонажів, їхнє  ставлення до оточення, дитина засвоює моральні норми,  на чуттєвому рівні прилучається до культури  середовища,  що її оточує. Другий фактор, яким  зумовлюється виховний вплив творчих ігор, – реальні міжособистісні стосунки дітей у процесі гри. Вони мають величезне значення для подальшого розвитку особистості,   засвоєння норм поведінки в дитячому середовищі.

Підготувала пр. психолог  Мельничук К. Б.

«КРИЗА (ШЕСТИ) СЕМИ РОКІВ»

           Ознаки кризи:

           Протягом десяти хвилин малюк може змінити кілька образів: збираючи іграшки, він пересувається по кімнаті, як Спайдермен, потім відповідає на ваші запитання голосом Валлі, а за обідом відмовляється знімати з голови покривало - мантію Гаррі Поттера. Настільки часта зміна ролей відображає пошук власної манери думати, говорити і рухатися.

           Дошкільника легко довести до сліз. Помічаючи, як діє заплаканий вид на вразливих дорослих, спритні діти охоче демонструють свої страждання і з легкістю  досягають бажаного.

           Дитина може "впадати в дитинство", вимагаючи купувати їй іграшки для малюків, повзаючи рачки і сюсюкаючи. Особливо це характерно для дітей, що мають молодших братів і сестер.

           Поява страхів. Це побічний ефект бурхливої  фантазії, спрямованої на пошуки своєї соціальної ролі і на вирішення інших нагальних питань виду "чи правда, що всі динозаври вимерли?".

           Суперечливість: дитина хоче діяти як дорослий, але при цьому відмовляється допомагати батькам або грати за правилами. Шестирічка не вміє співпрацювати і сприймає "дорослість" як абсолютну незалежність.

Поради батькам :

1.     Якщо дитина сперечається з будь-якого приводу, чинить опір,  шукає нове заняття (цим вона прагне виявити свою самостійність, незалежність, потребу бути дорослішою), їй необхідно допомогти: передусім продемонструвати свою пошану до неї – бути спокійним, розумним, терплячим. Варто доручити дитині справу, заняття, де вона може довести свою самостійність. Коли вона заспокоїться, сказати, в чому ви згодні з нею, і в чому вона не має рації. Бажано підтримувати її досягнення та успіхи в корисних справах.

2.     Дитина вередує, роздратована, вимагає свого, вона втомилася. Треба бути з нею лагідним, казати, що любите її, відвернути увагу від капризу грою, заняттям. Якщо це не допомагає, потрібно залишити дитину в спокої, не реагувати на її істерики. Коли вона заспокоїться, сказати їй про те, як вона вас засмутила, але незважаючи на це, ви її все одно любите і сподіваєтеся. Що вона вже так не поводитиметься.

3.     Потрібно бути доброзичливішим, знайти час поспілкуватися з дитиною, зайнятися загальними корисними справами. Це особливо важливо, коли в дитини з’являється хитрість, вертлявість, манерність у поведінці, клоунада – значить, їй не вистачає визнання дорослих, вона вимагає до себе уваги, непокоїться. Перед сном бажано проводити спокійні бесіди про те, що трапилося з нею за день, хвалити її за добрі справи та вчинки.

4.     Дитина не слухається (вимоги треба повторювати по декілька разів) або суперечить дорослим. Замість того, щоб дорікати їй, читати мораль, потрібно висловити щире засмучення: «Я від тебе такого не чекала, подумай, що треба зробити, щоб виправитися». Необхідно показати їй, що батьки за неї переживають та хочуть бачити гарною дитиною, учнем. Дуже корисно створювати для дитини такі ситуації, коли безпосередньо хороша поведінка стає метою,- влаштувати «день слухняності», «день ввічливості» та ін.

Також потрібно:

·        Допомагати дітям в організації ігор та занять, знаходити час разом брати участь у них. Заохочувати активність дитини в інтелектуальних заняттях.

·        Пропонувати шести – семирічним дітям більше завдань на розвиток уяви, фантазії, творчої ініціативи: ігри «в театр», вигадування казок із продовженням «ланцюжком», творчі завдання – намалювати зимовий ліс, вирізати з паперу чарівну тварину та ін. Такі завдання стимул юють розвиток у дитини найважливіших чинників, необхідність для переходу до навчальної діяльності.

·        Підтримувати розмову з дитиною про школу, казати про неї тільки добре: для чого діти навчаються, чого навчають у школі, малювати разом картинки, складати розповіді «На уроці», «Шкільна зміна» та ін. Сформувати в дитини уявлення про те, що навчання – це серйозна праця, тому треба бути уважним, старанним учнем; розповісти, як треба поводитися на уроках, із учителем, з однокласниками.

·        Виховувати в дітей працьовитість, відповідальність за доручену справу; прилучати їх до домашніх справ та корисних занять; допомагати ім.; надавати приклад у виконанні. Корисним є виконання завдань із самоконтролем. Для цього доречно завести для дитини календар, де б вона відзначала кольоровим олівцем виконання доручень і добрих справ.

·        Надавати допомогу дитині при зустрічі з труднощами у навчанні. За необхідності радитися з учителем.

·        Заохочувати навчальні успіхи шести - семирічного учня, радіти разом із ним. Виявляти це словами: «Молодець! Я знала, що у тебе вийде, що ти будеш гарним учнем!»

Демчук О. І., вихователь

Інформаційний бюлетень для батьків

«Ви – перші вчителі рідної мови»

Важливу роль у формуванні особистості дитини, зокрема у розвитку її мовлення , належить сім’ї. Адже перші слова, перші речення маля вимовляє в колі близьких людей – батька, матері, бабусі, дідуся. Якщо ми любимо свою дитину, бажаємо їй добра та світлої долі, невже байдуже поставимося до труднощів, які згодом спричинюють вади мовлення!

Вчасне невиправлення мовленнєвих вад призводить до порушень і затримки загального розвитку дитини, спричиняє труднощі у сприйманні та аналізі як навчального матеріалу, так і реальних подій. От чому логопед завжди попереджає батьків, намагаючись застерегти їх від легковажного ставлення до проблем мовлення їхнього малюка. Наше мовлення складається із звуків. Правильно вимовляти звуки рідної мови дитина має навчитися до школи. Важливим завданням мовленнєвого розвитку дітей є виховання звукової культури мовлення.

Поняття звукової культури мовлення досить складне і широке, воно містить цілий ряд важливих компонентів: чітку артикуляцію звуків рідної мови, фонетичну і орфоепічну правильність мовлення, правильне мовленнєве дихання, силу голосу, темп і тембр мовлення, інтонаційні засоби виразності (наголос, логічні паузи, ритм), фонематичний слух. У дошкільному віці простежується неправильна вимова дитиною звуків. Це цілком закономірне явище. Але більшість дітей не може самостійно опанувати правильну звуковимову, отже потребує допомоги дорослих. Не всі батьки приділяють цьому серйозну увагу. Деякі вважають, що настане час, і дитина сама навчиться говорити.

Якщо ж малюк продовжує і за рік-два говорити з помилками, вони дивуються: «Чому ж ти досі не навчився говорити правильно?» Допомогу дітям із серйозними вадами мовлення надають спеціалісти – вчителі-логопеди. Щоб своєчасно виправити звуковимову дітей, батьки мають знати ті вади, які найчастіше зустрічаються у дошкільному віці. Розрізняють такі вади види неправильної вимови: пропуск звуків, заміна звуків, спотворення звуків. Чиста і правильна звуковимова залежить від багатьох чинників. Значну роль відіграють індивідуальні особливості дитини, стан її психічного розвитку. Недоліки вимови звуків можуть бути зумовлені пошкодженням центрального або периферійного відділів мовленнєвого апарату внаслідок інфекційних хвороб або вроджених вад. У таких випадках потрібне втручання ще й спеціалістів-лікарів.

Послідовна і систематична робота з дитиною над формуванням звуковимови сприятиме своєчасному виправленню мовленнєвих вад, досягненню на кінець дошкільного віку чіткої вимови усіх звуків рідної мови.

Бойко О. Б., вихователь

«Компоненти психологічної готовності дитини до школи»

            Готовність дитини до навчання – це необхідний і достатній рівень психологічного розвитку дитини для засвоєння шкільної програми в умовах навчання в колективі однолітків.

Соціальний компонент

Дитина повинна розуміти, що в школу вона йде не лише гратися з друзями, а й одержувати нові знання та уміння.

У дитини до початку навчання у школі мають бути сформовані:

¾    Адекватна самооцінка;

¾    Потреба у спілкуванні з іншими

¾    Уміння підкорятися інтересам дитячих груп

¾    Уміння встановлювати стосунки з ровесниками і дорослими.

Виховувати треба в дитині не тільки лідерські якості, але й уміння підкорятися іншим, якщо це необхідно. Дитина повинна бути терплячою стосовно інших. Це перш за все, вміння дитини уважно слухати дорослого, виконувати його інструкції, вміння встановлювати контакт з однолітками, вміння виконувати роботу разом.

Емоційний компонент

¾    Дитина впевнена в собі;

¾    Відчуває задоволення і радість;

¾    Переважають позитивні емоції.

¾    Намагається стримувати негативні емоції

Вольовий компонент

¾    Уміння керувати своєю поведінкою

¾    Розвиток емоційної стійкості

¾    Довільність сприймання (не тільки слухати вчителя, а й чути те, що він каже)

¾    Робити не лише те, що цікаво,а й те, що потрібно, доводити почату справу до кінця.

Дітей необхідно вчити чекати своєї черги, самостійно справлятися з образами, невдачами, доводити почату справу до кінця.

Інтелектуальний компонент

¾    Розвинуте сприймання

¾    Стійка увага на предметі чи діяльності

¾    Наявність аналітичного мислення, що проявляється в здатності виділяти і розуміти важливі ознаки та зв’язки між предметами.

¾    Здатність відтворювати зразок, логічно запам’ятовувати;

¾    Оволодіння на слух розмовною мовою

¾    Розвиток дрібної моторики, зорової координації

¾    Розвиток здатності до навчання.

              Над формуванням інтелектуального компоненту працює і вихователь, і батьки, і психолог.

Мотиваційний компонент – бажання вчитися, ставлення до школи і навчання як до серйозної діяльності (формується поступово). 

Ми можемо бачити, як дитина сприймає себе в ролі учня, чи сформована його навчальна мотивація, чи може він більш орієнтований на зовнішні атрибути навчальної діяльності і пізнавальний компонент в нього розвинений слабо.

         У багатьох народів світу завжди було прийнято шанувати старших. Літніх людей оточували турботою і увагою, до них прислухалися, недарма і прислів'я склалася: «Від ради старих – голова не болить». Однак зараз ми частенько спостерігаємо гострий розрив «через покоління»: наші власні діти ні в що не ставлять наших батьків – тобто, своїх рідних бабусь і дідусів.

            Поки ще не пізно, починайте орієнтувати своїх дітей на повагу до старості. Причому не важливо, «свої» це люди похилого віку або «чужі»: діти повинні розуміти, що ставитися до літніх людей слід по-особливому. З чого почати? Так з найпростіших речей, яким нас колись вчили в дитинстві: поступитися місцем старому в транспорті, або допомогти старенькій донести до будинку сумку з продуктами.         Всі ваші правильні й мудрі слова про повагу до старості так і залишаться просто словами, якщо ви самі дозволяєте собі у відносинах з літніми людям неприпустимі речі.

            Ні для кого не секрет, що дитина завжди копіює батьківські звички і поведінку. І тому задумайтесь, як часто ви самі, з'ясовуєте стосунки зі старшими родичами на підвищених тонах: з роздратуванням реагуєте на їх зауваження і повчання, на те, що батьки все частіше стали щось забувати або скаржитися на нездужання і втому? Не звинувачуєте ви їх при нагоді в тому, що вони щось вам «недодали» або «недолюбили»? Якщо все це відбувається регулярно, тим більше на очах у дитини, тоді не варто дивуватися тому, що і вона почне так само ставитися до бабусі і дідуся. Більш того – ви самі, своєю власною поведінкою, програмуєте для себе нещасну старість, без тепла і турботи з боку рідних дітей.

            1. Згадайте, яке довге і, напевно, нелегке життя прожили бабусі і дідусі. Розкажіть дитині (а заодно і нагадайте собі), скільки їм довелося пережити. А потім уявіть, як це складно – вступати в літній вік, з супутніми йому хворобами, маленькою пенсією. Поставте себе на їх місце. Вам стало їх хоч трохи шкода? Тоді приступаємо до наступного етапу.

            2. Дістаньте сімейні фотографії, розкажіть дитині історію ваших батьків. Напевно в їх біографії знайдеться, чим пишатися. Просто подивіться неупереджено, з боку, як ніби мова йде про сторонніх осіб. А ще згадайте своє дитинство: напевно ваша мама недосипала ночей, щоб ваша шкільна форма завжди була ідеально, а тато брав нескінченні підробітки, щоб утримувати сім'ю. Ви відчули повагу? Тоді переходимо до найголовнішого – до любові.

            3. Не соромтеся виявляти свої почуття по відношенню до батьків. Щиро сказавши: «мама, я тебе обожнюю» або «тато, що б ми без тебе робили», ви не тільки зробите приємно літній людині, але й подасте приклад власним дітям у відкритому прояві почуттів. Будьте коректні по відношенню до старших родичів, ніколи не осуджуйте за їх спиною. Навіть якщо вони в чомусь не праві, намагайтеся бути терпимішими, і тоді з'явиться більше шансів на те, що ваші власні діти через багато років зроблять поправку вже на ваш вік.

            І пам'ятайте ще одне важливе правило: ніколи не рано починати вчити дитину піклуватися про інших членів сім'ї. Навіть малюк здатний принести бабусі теплу кофту, або подати чашку чаю, або просто запитати її, як вона себе почуває. Чим раніше дитина усвідомлює, що вона теж може про когось піклуватися і приносити реальну користь, тим менше ймовірність того, що вона виросте жорстокою.

Брандт О. М., вихователь

2. Визначте загальні інтереси дитини. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем). Дозвольте дитині малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити, конструювати, це допоможе у підготовці її руки до письма і в розвитку творчих здібностей.

Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той чи інший продукт). Привчайте до самообслуговування і формуйте трудові навички й любов до праці.

4. Не лайте, а тим більше – не ображайте дитину в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: „Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему”.

5. Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з ними конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими, як вони вирішувалися.

На становлення дитини як особистості мають великий вплив різні соціальні інститути. Це насамперед сім'я, дошкільні навчальні заклади, школи та позашкільні заклади освіти. Кожен з них здійснює певний вплив на дитину.

Родина (сім'я)

Родина - є першим соціальним інститутом, а отже має особливе значення для становлення життєвої компетентності дошкільника, як особистості. Сім'я впливає на формування основ свідомості, характерологічних рис, емоційної та вольової сфери дитини, її потреб та інтересів, розвитку елементарної життєвої позиції. Саме батьки формують почуття прихильності до людей: ставитися з довірою, проявляти чуйність, повагу, бажання допомогти; дають змогу дитини усвідомити характер взаємин між людьми, необхідність дбати про інших. А оскільки батьки мають змогу впливати на дитину, отже й впливають  на її життєву компетентність у найрізноманітніших ситуаціях: удома, у транспорті, у магазині, на пошті, в лікарні, під час прогулянок, виїздів на природу, у відпустці, а цієї можливості дитина позбавлена, коли виховується „за зачиненими дверима”, переважно в умовах групової кімнати та ігрового майданчика.

Дошкільний навчальний заклад

Перейшовши з сім'ї у дитячий садок, дитина стикається з новими для себе умовами та правилами співжиття, до яких часто буває не готовою. Досвід входження у колектив, налагодження контактів, розгортання спільних ігор та занять з однолітками, прийняття доцільності організації спільності за принципом справедливості, вправляння у самостійному виконанні доступних завдань, усвідомлення основних правил раціонального життя, організованої діяльності, радість виконання певної роботи, корисної для інших, можливість впевнитися у власних успіхах – не успіхах у різних видах діяльності, самовизначатися з перевагами, рішеннями, відповідальністю – усе це важливі елементи компетентності, що є інтегрованою характеристикою дошкільника як особистості і всього цього дитина досягає в дошкільному закладі.

А отже усе сказане вище позначається як на індивідуальному досвіді дитини, так і на її установках, чеканнях, планах на майбутне.

Школа

Вступ до школи для дитини є початком зміни індивідуальної схеми навчання на стандартну. Успішний шлях дитини до школи вимагає від неї фізичної і психологічної готовності, дотримання системи вимог, які школа пред’являє до дитини. Вони пов’язані, як показують дослідження психологів, зі зміною соціальної позиції дитини в суспільстві, а також із специфікою навчальної діяльності в дошкільному віці.

Тому завданням дитячого садка і сім'ї є підготувати дитину до успішної адаптації до навчання в освітньому закладі.

Останнім часом визначення готовності дітей до шкільного навчання займає одне з важливих місць у розвитку психологічної і педагогічної науки. Успішне вирішення завдань розвитку особистості дітей, підвищення ефективності їхнього навчання та сприятливе професійне становлення багато в чому визначаються тим, наскільки правильно враховується рівень підготовленості дітей до шкільного навчання.

У ДНЗ робота з дітьми здійснюється згідно „Базового компонента дошкільної освіти в Україні” та програми розвитку дитини дошкільного віку „Українське дошкілля”.

Освітні завдання формуються у такій послідовності: розвивати, виховувати, вчити.

Ще раз наголошу!!!

Щоб дитина на достатньому рівні оволоділа усіма уміннями необхідна допомога важливого для дитини соціального інституту - сім'ї. Бо саме батьки мають змогу безпосередньо впливати на дитину й на її життєву компетентність у найрізноманітніших ситуаціях.

Але зауважимо що не доречно вдома батькам перетворюватися на сурових вчителів, щоб продовжувати педагогічний процес вдома, щоб не загубити цікавості дитини до пізнання. Важливим є закріпити, розширити уявлення дітей, навчити діяти в життєвих ситуаціях і застосовувати свої знання.

Якщо усне мовлення дитина опанувала ще перед школою, то писемним їй ще належить оволодіти.Чим краще буде розвинене усне мовлення, тим легше буде опанувати читання й письмо.

У багатьох, дітей часто спостерігається нерізко виражене відставання у мовленнєвому розвитку, яке в дошкільному віці зазвичай не привертає до себе особливої уваги батьків, проте в подальшому може перешкоджати якісному навчанню і призвести до появи специфічних помилок, зокрема на уроках української мови.

Дуже важливо виявити навіть найнезначніші відхилення мовленнєвого розвитку та виправити їх до початку навчання дитини грамоти.

Батькам слід знати, що при нормальному мовленнєвому розвитку всі недоліки у вимові звуків дошкільником повинні зникнути не пізніше п´ятирічного віку.

Однією з необхідних умов опанування грамоти є чітке розрізнення дитиною всіх звуків мови на слух. Запис будь-якого слова передбачає уміння визначити кожен звук та склад слова по черзі і позначити їх відповідними буквами. Якщо ж деякі звуки здаються малюкові однаковими, то йому важко буде вибирати під час письма букви, відповідні цим звукам. Наприклад, у разі нерозрізнення на слух пари звуків [б]-[п] дитина не знатиме, яка перша буква — Б або П — має бути написана в словах «булка», «буряк».

Для перевірки слухової диференціації звуків доберіть картинки, на яких зображене розрізняється лише одним приголосним звуком, який слід перевірити. Дитина може розрізнити слова (наприклад, «білка» і «пилка», «коза» і «коса», «ніч» і «піч») лише за умови сформованості фонематичного сприймання, чіткої диференціації звуків.

Зверніть увагу, що за нормального мовленнєвого розвитку розрізнення всіх звуків на слух, а отже, і правильний вибір за змістом картинок, доступний дітям з дворічного віку. Крім того, важливо знати, що нерозрізнення дитиною деяких звуків на слух є основною причиною їх заміни в усному мовленні, а надалі — й на письмі. Пропоную деякі ігри, що стануть вам у пригоді.

►► Вправа «Впіймай звук»

Дорослий чітко промовляє підібрані слова, малюк має плеснути в долоні, якщо в слові почує заздалегідь визначений звук. При цьому в запропонованих словах не повинно бути інших подібних за вимовою звуків. Обраний для практикування звук треба виголошувати дещо підкреслено.

►► Ігри

«Луна»

Грати можна удвох і великою групою. Обираємо ведучого (він і буде «луною»), який має повторювати те, що йому скажуть. Почніть із простих слів, потім перейдіть до важких і довгих. Спробуйте пропонувати для повторення віршовані і прозаїчні фрази. Якщо «Луна» відповіла правильно п’ять разів, призначайте по колу наступного учасника гри.

«Абетка»

Дитина разом із дорослим придумують та називають слова на кожен звук у абетці. Можна влаштувати змагання, хто назве слів більше, коли в дитини буде вже великий словниковий запас.

«Ланцюжок із слів»

Кожний учасник гри називає слово на той звук, який був останнім у попередньому слові. Таким чином привертаємо увагу на виокремлення необхідного за умовами гри звука і спонукаємо на добір слова, в якому цей звук буде попереду.

«Зіпсований телефон»

Усі, звісно ж, пам’ятають гру свого дитинства. Вона якнайкраще підходить для розвитку фонематичного слуху в дошкільників.

«Плутанина»

Звертаємо увагу дитини на те, як важливо не плутати звуки між собою. На підтвердження цієї думки читаємо жартівливі віршики.

Височенні кучугури намела метелиця.

Білим килимом (пісок) під дерева стелиться.

Кімнату до свята малі прибирали.

На стінах і вікнах (морквини) чіпляли.

Їхав-їхав Дід Мороз через поле, через ліс.

І (картоплю) у мішку діточкам малим привіз.

Діти дуже люблять небилиці і з радістю можуть самі придумати такі ж жарти. Спробуйте вигадати слова, змінюючи лише одну букву, наприклад:

* «ночі — очі;

* мати — хати;

* білка — гілка;

* млин — клин».