Трудове виховання

Виховання культурно-гігієнічних навичок і самостійності дітей раннього віку

          Важливим у вихованні дітей є закріплення набутих і формування нових умінь і культурно-гігієнічних навичок, удосконалення самостійних дій. Потрібно стежити за виконанням того, що було недостатньо засвоєно дитиною на попередній стадії розвитку. При неправильному вихованні дитина хоч і володіє умінням (тримати чашку, їсти ложкою, знімати одяг тощо), але може відмовлятись активно діяти, хоче щоб її годували, одягали, а якщо й виконує вимоги, то без бажання. Надзвичайно важливо своєчасно ускладнювати вимоги до дітей.

          Враховуючи інтерес дітей до іншого, їх намагання оволодіти новими, складнішими рухами, потрібно своєчасно удосконалювати їхні уміння, збільшувати їхню самостійність у режимних процесах і в міру оволодіння простими правилами переходити до складніших форм поведінки і взаємовідносин між дорослими і дітьми. 
          Потрібно виробляти такі уміння і культурно-гігієнічні навички: мити руки з милом перед їдою, попередньо закатавши рукава, вмивати обличчя і користуватися індивідуальним рушником; під час їди правильно тримати ложку, їсти акуратно, не обливаючись, користуватись серветкою; не виходити із-за столу, не закінчивши їсти, не заважати іншим дітям. Після їди без нагадування говорити «дякую»; самостійно і в певному порядку роздягатись і вдягатись, роззуватись і взуватись без розстібання і застібання ґудзиків, розв'язувати і зав'язувати шнурки, а після 2,5 років самостійно розстібати і застібати ґудзики, у певному порядку складати знятий одяг і ставити на місце взуття; користуватись тільки індивідуальними предметами (своїм рушником, носовою хусточкою, горщиком) і самостійно без нагадування витирати ніс, помічати брудні руки, обличчя, непорядок в одязі, витирати ноги біля входу; підтримувати порядок — прибирати іграшки після гри на місце, піднімати предмети, що впали на підлогу; спокійно виконувати вимоги дорослих — мити руки, їсти, лягати спати; терпляче почекати, прохання висловлювати словами; не заважати іншим дітям як за столом, так і в спальні. 

Виховання гігієнічних навичок та культури поведінки дітей молодшого та середнього дошкільного віку

          У дітей четвертого року життя необхідно удосконалювати уміння і навички, набуті в попередній групі, що пов'язані з особистою гігієною, прийманням їжі, роззуванням, роздяганням і складанням одягу в певній послідовності. 

          Потрібно виховувати у дітей ввічливість, розвивати товариські стосунки, виробляти між ними вміння спільно діяти, гратися, навички взаємодопомоги. 
          На п'ятому роді життя діти вже мусять самі одягатись і роздягатись, акуратно складати і вішати одяг. Потрібно добиватися від них, щоб вони закріпили навички особистої гігієни та навички, пов'язані з прийманням їжі. Треба продовжувати виробляти навички правильної поведінки, виховувати ввічливість і доброзичливе ставлення до старших і дітей, дбайливе ставлення до маленьких, бережливе поводження з речами і предметами, що є в групі та на майданчику. 

Виховання гігієнічних навичок, самостійності та культури поведінки дітей старшого дошкільного віку

          На шостому році життя потрібно виховувати і удосконалювати навички особистої гігієни: самостійне умивання, миття рук перед їжою та в міру забруднення, миття ніг, чищення зубів, причісування, користування носовою хусточкою, удосконалювати культурно-гігієнічні навички, пов'язані з прийняттям їжі; їсти і пити беззвучно, правильно користуватись виделкою і ножем, самостійно полоскати рот після їжі. Потрібно вчити самостійно одягатись і роздягатись, стежити за чистотою одягу і взуття, виховувати ввічливість, повагу до старших, уміння розрізняти хороші і погані вчинки.

Сантар З. Р., вихователь

     Згідно сучасних вимог щодо організації життєдіяльності дітей в дошкільному закладі в режимі дня кожної вікової групи передбачений час на самостійну діяльність дітей. Вихователю слід пам'ятати, що час, коли дитина просто вільно переміщується груповим приміщенням з кутка в куток, не знайшовши собі заняття за інтересами, проходить для неї спонтанно, безпланово та безрезультатно. По відношенню до дитини - це аморально і негуманно, а по відношенню до вихователя - безвідповідально та непрофесійно. Час перебування дітей в дитячому садку має щоденно плануватися педагогами досить виважено і розумно, і кожній дитині протягом дня слід приділяти максимум уваги.

    Організовуючи самостійну діяльність дітей в ЗДО, вихователю варто пам'ятати, що активність кожної дитини треба регламентувати домірно, тобто кожний дошкільник має повністю реалізувати протягом дня свою потребу в активній творчій діяльності.

   Організовуючи самостійну діяльність дітей (вранці перед заняттями, у вільний від занять час, на першій чи другій прогулянці, у вечірні години тощо), педагогу варто враховувати такі поради:

- починаючи організовувати самостійну діяльність дітей, необхідно представити їм повний набір можливих справ та завдань, розповісти про їх особливості та значимість, постійно поповнюючи центри розвитку (активності) дітей новими атрибутами чи видозмінюючи їх;

- обговорити з дітьми вимоги до певних видів діяльності чи окремі правила, яких слід дотримуватися, працюючи у тих чи інших центрах розвитку дитини. Ці правила мають бути відомими і ставитися до всіх дітей в однаковій мірі, і вимагати їх дотримання кожною дитиною слід постійно - тоді у неї виробляється стала звичка: брати з дозволу, гратися обережно, не кидати, гортати сторінки охайно, ділитися з друзями, домовлятися про свої ролі, прибирати робоче місце, ставити на місце тощо; варто додатково мотивувати самостійну діяльність дітей. Наприклад, прибирання у столах чи шафках для роздягання, як правило, не викликає у них особливого ентузіазму, але одночасний пошук «секретику» обов'язково зацікавить маленьких дослідників;

 - вихователь має наголосити, що кожна дитина може займатися тим, що їй до вподоби (варто ще декілька разів назвати всі можливі справи);

  - запропонувати кожній дитині вголос повідомити про своє рішення та вибір і спробувати його пояснити;

  - варто також повідомити дітям, що кожний з них може пізніше відмовитися від свого першого задуму і займатися іншою справою, але бажано, щоб кожна розпочата справа була завершеною;

  - вихователь має обов'язково контролювати характер вибору дитини, заохочувати її, спонукати обирати складніші завдання чи допомогти іншим у завершенні справи;

  - час від часу треба звертати увагу на вимоги та правила щодо виконання завдання дітьми;

  - в процесі діяльності вихователь має демонструвати дитині свій інтерес та підтримку, впевненість у її можливостях, висловлювати оптимістичну позитивну випереджуючу оцінку (прийом ПВО);

  - після закінчення роботи вихователь заохочує дітей до самооцінювання, вдаючись до запитань: «Чи задоволений ти результатом (роботою)? Що тобі подобається в цій роботі, а що ні? Хто тобі допомагав? Чи зможеш зробити краще наступного разу? Які були у тебе труднощі?»

  Отже, підсумовуючи вищесказане, слід наголосити, що для належної організації самостійної діяльності дітей вихователі мають постійно дбати про збагачення предметно-ігрового розвивального середовища в групі, продумувати власне місце і роль у діяльності кожної дитини. Тривалість самостійної діяльності дітей може бути від кількох хвилин до години і більше.

Дитина протягом дня може неодноразово повертатися до обраної справи. Це можуть бути:

-          театралізована діяльність (ігри-драматизації, інсценівки, розігрування театрів);

-          мовленнєва діяльність (бесіди, читання художніх творів, розповідання з показом ілюстрацій, переказування, робота з картинками, з книжкою);

-          образотворча діяльність (малювання, ліплення, аплікація);

-          ігрова діяльність (сюжетно-рольові, дидактичні, настільно-друковані, конструктивно-будівельні, рухливі ігри);

 -          музична діяльність (гра на дитячих музичних інструментах, музично-дидактичні ігри та вправи, танцювальні рухи);

-          трудова діяльність (трудові доручення, ручна праця, праця в куточку природи, господарсько-побутова праця);

-          дослідницько-пошукова діяльність (досліди, експерименти);

-          логіко-математична діяльність (ігри-ломиголовки, кросворди, ребуси, лабіринти, вирішення логічних завдань та інше).

    Керівництво самостійною діяльністю дітей з боку вихователя, в залежності від ситуації, може бути як безпосереднім, так і опосередкованим. В той час, коли діти зробили свій вибір і активно зайнялися справою за бажанням та інтересами, вихователь має можливість проводити індивідуальну роботу з вихованцями з різних розділів програми, сфер життєдіяльності, опосередковано спостерігаючи за заняттями всієї решти дітей.

   Постійний контроль, вказівки, обмеження, необґрунтовані правила, докори, негативна оцінка діяльності дитини з боку вихователя можуть зашкодити її особистості у виробленні оціночного ставлення до себе, своїх можливостей.

  Для організації самостійної діяльності дітей в календарному плані освітньої роботи вихователі мають обов'язково зазначати умови, за яких вона буде проводитись (матеріали, атрибути, ігри, обладнання, посібники тощо), тобто створити «ситуацію успіху» для кожної дитини у всіх центрах розвитку.

Роль помічника вихователя в організації самостійної діяльності дітей, які не зайняті на основному занятті

   Сьогодні помічник вихователя - це не няня, не прибиральниця, не технічний працівник, як до цього ставилися раніше, не наглядач за дітьми, а теж педагог, який бере участь у навчально-виховній роботі (згідно ст.27 Закону України «Про дошкільну освіту»).  Коли з однією підгрупою вихователь проводить заняття, то за другою підгрупою помічник вихователя не лише наглядає, а й працює - виконує з дітьми посильну навчально-виховну роботу, зміст якої завчасно продумує вихователь: читання та розповідання казочок; розгляд ілюстрацій, предметних чи сюжетних картинок; виготовлення поробок; прибирання у шафах; настільно-друковані ігри; виготовлення альбому для іменинника; підклеювання книжок; сюжетно-рольова гра; розв'язання моральних ситуацій; розмальовування картинок; колективні види праці і т.д.

    Доречно продумувати такі форми роботи не зайнятими на занятті дітьми, які пов'язані з темою навчально-виховного блоку та темою заняття. По завершенню виконання завдання такими дітьми вихователю варто оцінити результати їх роботи та похвалити їх за старанність і те, що вони не заважали працювати іншим.

   Варто наголосити, що другу підгрупу, по можливості, може взяти на заняття інший спеціаліст: музкерівник, інструктор з фізкультури, практичний психолог, керівник гуртка тощо. Однак, недопустимо просто відправляти помічника вихователя з дітьми в роздягальню, у спальню тощо без усякого вмотивованого виду діяльності, аби лише вони не заважали вихователю у проведенні основного заняття з першою підгрупою дітей.

    При плануванні спеціально організованих ігор-занять з дітьми можна використовувати такий варіант організації навчання дітей: поки вихователь займається з першою підгрупою, інші граються і готуються до заняття під наглядом помічника вихователя; потім вихователь працює з іншою підгрупою, а решта граються і допомагають помічнику вихователя підготувати матеріал до наступного заняття. Однак, організація навчання дітей за підгрупами може бути ефективною лише за умови активної участі в ньому помічника вихователя і чіткого розподілу обов'язків між помічником і педагогом. Вихователь повинен щоразу продумувати і планувати етапи цієї співпраці, готувати необхідний для кожного заняття добір дидактичного матеріалу.

Мойко Л. М., вихователь-методист

         Більшість батьків звикли завжди перебувати поруч з дітьми та в усьому допомагати. «Ну, а як же інакше? Це ж ріднідіти!» — зазначите. Усе, звісно, так, але ж трапляються моменти, коли батьківська поміч лише шкодить синові чи доньці. Тому, якщо хочете виховати самостійну, впевнену в собі особистість, необхідно знати, коли не потрібно допомагати дитині.

         Батьківська допомога може нашкодити!

«Мамо, відкрий шоколадний батончик!», «Тату, одягни сандалі!» «Сестричко, поясни домашнє завдання!» — такі й подібні прохання здаються нібито нормальними в сім’ї. Зазвичай батьки та старші брати й сестри виконують ці неважкі прохання механічно, а інколи вважають навіть це своїм обов’язком. Але якщо подивитися глибше, у 2–3 роки, коли дитина щось не може зробити самостійно, батьківська поміч звісно доречна. Допомагати навіть малюкові потрібно з повчальними прикладами, пояснюючи та показуючи, як це робиться. «Ось дивись, як треба, незабаром ти це робитимеш самостійно!» І дійсно, дитина залюбки проявляє свою самостійність. Головне — не заважати, не знеохотити сина чи доньку.

         Деякі батьки, особливо матусі, так захоплюються роллю помічниці, що коли їхньому «немовляті» виповнилося вже 40, хай там як, а без батьківської допомоги нікуди. Це згубна допомога, що вбиває в людині відчуття відповідальності та самостійності. Якщо батьки нав’язують свою поміч, то таким чином вирощують інфантильних особистостей, не здатних ухвалити рішення, які завжди покладатимуться на когось у житті. Тому батьки повинні знати, коли не варто допомагати дітям та контролювати себе, аби не припуститися помилок у вихованні.

         У яких ситуаціях батьківська поміч стане недоречною?

         1. Дитина в 3 роки просить одягнути (зняти) їй штанці та застібнути (розстібнути) взуття, хоча в дитячому садочку без допомоги одягається самостійно. Ситуація дуже поширена, діти в групі все роблять самостійно, тільки-но побачили батька чи матусю, відразу: «Мамочко, я не вмію, допоможи!» І що робить мама? Звісно, одягає, застібає, аби було швидше, бо як завжди поспішає. Цього робити неможна! Краще трохи почекати, поки дитина все ж таки одягнеться без вашої допомоги. Підбадьорюйте: «А ну покажи, ти дійсно вмієш сам усе робити? Так ти вже дорослий! Який ти молодець!»

         2. Дитина в 5–6 років вимагає батьків відкрити морозиво чи цукерку. У цьому випадку з одного боку дитина намагається маніпулювати батьками та нібито підвищує свою важливість, підсвідомо вважаючи: «Я наказую батькам, вони роблять те, що я скажу!» З іншого — дитина може просити допомоги тому, що дійсно не може це зробити, бо для цього слід докласти певні зусилля (пальцями міцно схопити за папір обгортки та смикнути). Якщо дитині не вдається це зробити, потрібно розвивати моторику пальчиків. Але і в цьому випадку допомагати відкривати цукерку не варто. Покажіть, поясніть, що існують інші способи, як розірвати обгортку,  дайте ножиці, але нехай відкриє сам. Зазвичай дитина погоджується з тим, що розкрити упакування їй доведеться самій, радіє ще більше від того, що зробите це все-таки вдалося.