СТОРІНКА ПСИХОЛОГА

Мельничук К.Б., практичний психолог

Дитяча дошкільна установа – перша фундаментальна ланка системи освіти, покликана закласти основи гармонійно-розвинутої особистості. Велику роль у цьому приділяється дитячому практичному психологу. З огляду на психофізичні особливості дітей дошкільного віку і визначальну роль навколишнього середовища у їх формуванні і розвитку практичний психолог сприяє адекватній взаємодії дитини з соціумом і мінливим навколишнім світом, допомагає їй зберегти психічне здоров’я, сприяє розвитку індивідуальності.

Основними функціями практичного психолога в дитячому дошкільному закладі є спрямування педагогічного колективу на створення умов, які сприяють охороні фізичного і психічного здоров’я дітей, забезпеченню їх емоційного благополуччя, самостійному та ефективному розвитку здібностей кожної дитини.

До роботи практичного психолога в дитячому дошкільному закладі входить, по-перше, участь у педагогічному процесі загалом, його аналіз, психологізація, організація взаємодії дорослих і дітей, по-друге, індивідуальна робота з дітьми, що спрямована на профілактику відхилень у розвитку.

Загалом, роботу практичного психолога в дитячій дошкільній установі умовно можна поділити на:

1.     Робота психолога з педагогічним колективом, що включає:

·        вивчення запитів вихователів усіх груп, пов’язаних з дітьми і їх батьками;

·        підвищення психологічної освіти вихователів(у ході спільних занять, на запит адміністрації, вихователів – на різні теми, пов’язані з особливостями розвитку дітей, підходів до виховання…);

·        практична допомога вихователям у створенні сприятливого психологічного клімату у групах та розвивального середовища;

·        проведення занять у групах на запит вихователів та адміністрації;

·        надання психолого-педагогічної допомоги у конфліктних ситуаціях, ситуаціях життєвих криз;

·         консультування з особистих питань.

2.     Робота з батьками вихованців дошкільного закладу:

·              консультативна робота з батьками (допомога батькам, що вперше приводять свою дитину до дошкільного закладу, усвідомити психічне навантаження, яке доведеться пережити дитині, і, відповідно, допомогти їй; допомога у налагодженні постійних психолог-педагогічних взаємин з вихователями; підвищення психологічної компетентності з певних питань, стосовно розвитку дитини, значення батьків у цьому процесі…);

·              підвищення рівня психологічної просвіти батьків;

·              участь у батьківських зборах (на запит вихователів груп).

·              профілактично-корекційна робота з батьками.

3.     Робота психолога з дітьми:

·              розвивальна робота (участь і вплив психолога на процес виховання особистості та індивідуальності дитини);

·              психологічне вивчення та діагностична робота з дітьми (вивчення емоційної сфери дитини, рівня розумового розвитку, особливостей внутрігрупових та внутрісімейних взаємин, особливостей пізнавальних процесів, комунікативних умінь, інтересів, нахилів, визначення рівня готовності до навчання у школі… діагностика на запит вихователів, батьків дитини);

·              профілактично- корекційна робота з дітьми (допомога в адаптації, при виявленні певних порушень у розвитку та поведінці дитини, формування сприятливого психологічного мікроклімату у групах, корекція хибних установок дитини, психологічна підтримка під час переживання травмуючи подій, покращення психічного стану, налагодження стосунків з дорослими). 

Усі знають про кризу в підлітковому віці, багато - про кризу трьох років, але далеко не усі чули про кризу п'яти років. Як саме він проявляється? І до чого потрібно бути готовим батькам?

Як проявляється криза?

Вікова криза є невід'ємною частиною дорослішання дитини. Тобто, кожен малюк проходить через ці етапи в житті. Вони потрібні для становлення його особи. Але у кожної дитини кризи проходять по-різному. У когось яскравіше, а у когось майже непомітно.

Як розпізнати прояви кризи п'яти років? Ось основні особливості:

• наслідування дорослих - дитина копіює поведінку навколишніх його дорослих людей, маніжиться;
• замкнутість і скутість - малюк стає невпевненим в собі, не хоче ділитися своїми переживаннями;
• підвищена агресивність, неслухняність - дитина не хоче підкорятися дорослим, грубить і дратується;
• істерики, капризи - малюк часто плаче без приводу, капризує;
• швидка стомлюваність - в такому віці у дитини спостерігається підвищена активність, і як наслідок, надмірна стомлюваність;
• інтерес до нових хобі - дитина може пробувати багато різних нових справ, шукати собі цікаве незвичайне зайняття, яке раніше не притягало;
• боротьба за самостійність - чадо вважає себе дорослим і хоче, щоб йому довіряли важливі справи.

Необов'язково проявлятимуться усі ці симптоми. Можливо, проявиться лише два або три. Але все одно це буде криза.

Чому виникає криза?

Головна причина - у дитини не виходить бути дорослим, але він дуже хоче ним стати.

Крім того, криза виникає, оскільки:

• у дитини розвивається кора головного мозку - він вчиться сам контролювати свої емоції(правда, це не завжди вдається);
• малюк починає фантазувати - змінюється його уявлення про життя;
• дитина починає усвідомлювати свою підлогу;
• прокидається прагнення спілкуватися з іншими дітьми, але не завжди малюк отримує від спілкування те, що хоче;
• дитина не завжди може пояснити батькам свої почуття, тому іноді виникає почуття самотності.

Які б не були причини виникнення кризи, батьки повинні зробити для дитини все, щоб цей етап пройшов комфортніше. Потрібно пам'ятати, що криза триває не вічно. І якщо правильно поводитися, його прояви можна згладити.

Як допомогти дитині?

Що можуть зробити батьки, щоб допомогти малюкові здолати кризу? Передусім, не варто лаяти дитину, краще більше спілкуватися, пояснювати, грати і багато часу проводити разом.

Крім того, батьки повинні:

• створити будинки спокійну обстановку;
• з'ясувати причину поганої поведінки дитини;
• цікавитися життям чаду;
• давати більше самостійності;
• надавати дитині право вибору;
• більше хвалити.

Дитина в цьому віці дуже потребує турботи і ласки, розуміння і підтримки. Тому завдання батьків дати усе це малюкові.

Якщо дитина б'ється, лається, конфліктує з іншими дітьми, необхідно разом розібратися в ситуації, що склалася. Важливо знайти причину такої поведінки і після вже шукати вихід з неї. Звичайно, потрібно постійно пояснювати малюкові, як правильно поводитися в тій або іншій ситуації, чому не можна кулаками з'ясовувати стосунки. Можна програвати це, використовуючи улюблені іграшки дитини, щоб йому було видно все наочно.

Якщо малюк не хоче нічого розповідати, замикається в собі, необхідно викликати його на розмову. Але не примусом. Потрібно діяти так, щоб дитина, врешті-решт, сам захотіла поділитися з батьками своїми думками, тривогами і радощами.

У цьому віці важливо давати дитині більше самостійності. Наприклад, закріпити за ним певні домашні обов'язки(адже у усіх дорослих є такі). Але вони повинні відповідати віку дитини. А ще важливо, щоб він вирішив сам, що саме він хоче робити(поливати квіти, витирати пил, прибирати в клітині у домашнього вихованця). Крім того, треба більше слухати думку малюка з різних сімейних питань, і враховувати його. Наприклад, куди відправитися на вихідні.

Навіть під час істерики дитини потрібно залишатися спокійним, не лаяти і не карати його. А ось коли істерика закінчиться, потрібно поговорити з малюком, пояснити, що таким чином свого домагатися не варто, що краще спокійно поговорити і знайти вирішення проблеми.

А ще потрібно дати дитині можливості розвивати свої здібності, випліскувати свою енергію. Тобто, записати його в спортивну секцію або різні творчі кухлі. І обов'язково хвалити дитину, якщо хоч щось у нього виходитиме. Якщо ж ні, то потрібно підбадьорювати чадо і пояснювати, що все вийде, головне, докласти зусилля.

Дитина завжди повинна відчувати, що він важливий батькам, що вони його люблять. Це допоможе йому бути упевненішим в собі, що дуже важливо в цьому віці.

https://nus.org.ua/news/yak-pidgotuvaty-dytynu-povernutys-do-sadka-12-porad-dlya-batkiv-vid-svitlany-rojz/?fbclid=IwAR3vPjY8FhOIyJSsiQF6Nz9eOOPu6eh7ygHsbGRCzKQPgogObyo_YSFC1Mg

Одне з першочергових завдань сім’ї – забезпечити загальну підготовленість дитини до школи. Для цього необхідно сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці.

Значне місце в родинному вихованні має зайняти процес налаштування дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної підготовленості до навчання. Батькам слід пам’ятати, що головним у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; необхідно переконувати його, що навчання в школі – це серйозна праця, у результаті якої він пізнає багато нового.

Важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання в неї почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (безперечно, з урахуванням вікових особливостей); формування моральних засад, що передбачає виховання товариськості, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу іншим.

         Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний.

         Інтелектуальна зрілість для віку 6-7 років визначається вмінням виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу, встановлювати зв’язки між явищами і подіями, запам’ятовувати, ураховується також рівень розвитку тонких рухів руки та їхньої координації.

        Емоційна зрілість – це здатність до ослаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій і спроможність довго виконувати не дуже привабливу роботу, тобто розвиток довільності поведінки.

       Соціальна зрілість – це наявність у дитини потреби в спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя. Отже, за основу готовності до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатись у школі.

       Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може зразу успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду – знань, умінь, навичок, звичок. Безсумнівно, згодом кожна дитина навчиться читати і рахувати, але до моменту вступу до школи їй важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність  до навчання.

      Оскільки формування шкільної зрілості, як і загалом увесь розвиток дитини, підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має свої сильні сторони і зони найбільшої вразливості.

       З метою вивчення потреб, нахилів, інтересів дитини, з’ясування стилю спілкування в родині доцільно проводити анкетування батьків. Батьки можуть заповнювати анкети вдома, на батьківських зборах, під час співбесіди, консультації. 

Оцінити підготовленість своєї дитини до школи батькам допоможе такий тест.

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є уважне й лагідне ставлення батьків до дитини, розуміння ними її  внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини. Але незважаючи на це, для полегшення процесу адаптації дитини до школи все ж можна дати деякі рекомендації:

ü  Повірте в унікальність та неповторність Вашої дитини, в те, що вона дитина неповторна,  не схожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

ü  Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

ü  Не соромтеся демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

ü  Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її  на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

ü  Задля виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

ü  Пильнуйте, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише основні) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь установлених заборон і дозволів.

ü  Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтеся впливати на дитину проханнями – це найбільш ефективний спосіб. У випадку непокори необхідно переконатися, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що зазвичай достатньо ефективно. І лише у випадку, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання, яке повинне відповідати вчинку, крім того, дитина має розуміти, за що її покарали. Важливо пам’ятатити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками міра.

Пам'ятайте:

ü    Покарання – це моральний замах на здоров'я дитини  - фізичне і психічне.

ü    Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого.

ü    Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.

ü    Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінку перегорнуто. Про старі гріхи - ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

ü    Хоч би що  трапилось, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

ü    Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.

ü    Не забувайте:  ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчитеся краще розуміти одне одного.

ü    Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує на осуд, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.

Існує термін "шкільна фобія", тобто страх у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Таке трапляється, коли дитина хвороблива, тоді, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.

Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюючи в  неї "навчальну фобію". У дитини виникає невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.

Дуже важливо піклуватись про  створення для дитини ситуації з гарантованим успіхом. Можливо, це потребуватиме від батьків певної зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.

Лікарі-педіатри відзначають різке зростання в дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Те, що є буденним для дорослого, може спричинити  стрес у дитини, якщо дорослий не може або не бажає створювати для ще незміцнілого організму спеціального режиму. Сучасна література і практичний досвід психологів указує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.

Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями. Все це не минає безслідно – у дитини з’являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник їхніх сварок, у  дитини можуть з'явитися невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.

Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. Якщо дитина не готова до цієї зміни, школа для неї перетворюється на пекло і малий школяр поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.

Поради батькам щодо зняття в дітей психологічного напруження

У “шкільному” житті першокласники стикаються з труднощами, невдачами, незаслуженими звинуваченнями, образами, допускають помилки, потрапляють у конфлікти.

Найбільш доцільними для зняття психологічного напруження учнів молодшого шкільного віку (як вважає В.І.Шахненко) є дихальна гімнастика, фізичні навантаження, домашній затишок, спілкування з четвероногим другом, живопис, художнє слово, театр, позитивні емоції, музика та спілкування з природою.

Батькам доцільно знати способи зняття психічного напруження в дітей.

1. Глибоке дихання

Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Видихнути трохи повільніше,  до втягування живота всередину. При цьому дитина повинна уявляти, що вдихає цілющий кисень - здоров'я, спокій, а видихає повітря, непотрібне організмові, позбавляючись  хворобливості та хвилювання.

2. Фізичні навантаження

Найкращим  способом зняття нервового напруження є  фізичні навантаження - фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри — футбол, волейбол, теніс.

3. Домашній затишок, спілкування з четвероногим другом. Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, її образили, треба йти додому. Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй. Учені вважають, що кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.

4. Живопис

Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е.Делакруа. А російський вчений Ф.Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив.

5. Художнє слово

Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.

6. Театр

Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку. Якщо є така можливість, відвідайте з дитиною ляльковий театр, подивіться мультфільм.

7. Позитивні емоції

З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю.Нікулін писав: "Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров'я і подовжує життя". Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк.

8. Музика

Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і психіатр В.М. Бехтєрев довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.

9. Спілкування з природою

Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій - відпочиньте з нею серед природи.

10.Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку. Особливу значущість гра має для першокласників,  оскільки це діяльність, без  якої  дитина шести років нормально жити і розвиватись не може. У навчальному процесі через його регламентованість не завжди є можливість  забезпечити  необхідні для розгортання справжньої гри умови. Йдеться про ініціативу, добровільність, спонтанність, необмежене мовне спілкування. Тому  батькам  учнів першого класу доцільно подбати про те, щоб у вільний від шкільних занять час діти достатньо гралися.  Чим більший вибір ігор, тим  легше  розкрити  індивідуальні  можливості  й обдарування кожної  дитини, створити оптимальні умови для її  повноцінного розвитку. 

Творчо, оригінально наслідуючи дорослих, поведінку уявних персонажів, їхнє  ставлення до оточення, дитина засвоює моральні норми,  на чуттєвому рівні прилучається до культури  середовища,  що її оточує. Другий фактор, яким  зумовлюється виховний вплив творчих ігор, – реальні міжособистісні стосунки дітей у процесі гри. Вони мають величезне значення для подальшого розвитку особистості,   засвоєння норм поведінки в дитячому середовищі.

      На кінець дошкільного періоду життя шестирічна дитина повинна бути підготовлена до навчання в школі. Ця готовність визначається такими основними показниками.

      По-перше, дитина цього віку має певний багаж знань: в основному уявлень і деяких початкових життєвих понять про предмети, явища навколишнього життя. Обсяг знань, які дають у дитячому садку ,і їх глибина достатні для засвоєння змісту програми 1 класу.

До складу наявних уявлень включені й початкові знання про моральні якості людей, про вимоги до поведінки, дитина має уявлення про множину та її позначення цифрою, про звук мови, позначення літерою, орієнтується в конкретних обставинах простору і часу.

       По-друге, діти, що виходять з дитячого садка, володіють системою різних дій, якими вони можуть з більшим чи меншим успіхом користуватися. Ці дії включають як прості виконавчі дії, так і складніші трудові, побутові та деякі навчальні дії, на основі яких формуються різні навички. Діти мають деякі інтелектуальні вміння, тобто деякі способи і прийоми розумової та практичної діяльності, насамперед спостерігати і слухати мову іншого, зосереджуватися.

Шестирічні діти вже можуть трохи керувати своєю психічною діяльністю: навмисне заучувати і пригадувати навчальний зміст, цілеспрямовано сприймати задане, довільно зосереджуватись. Діти дошкільники вчилися гальмувати свої бажання, емоційні поривання, тобто стримуватися, коли це потрібно. Вони готові до роботи в колективі однолітків, мають виконувати спільні для всіх дітей правила і порівняно правильно оцінювати їх повсякденну поведінку.

        По-третє, готовність до навчання в школі включає і сформованість деякого суб’єктивного, особистого ставлення дитини до близьких і зрозумілих їй явищ суспільного життя. У неї сформована певна позиція, тобто бажання і готовність стати школярем, вчитися в школі. Поступаючи в школу, шестирічна дитина вміє відрізнити добре від поганого в межах знайомих їй дій і вчинків людей. У неї намітився якийсь ланцюг оцінних суджень. Відповідними переживаннями: радістю, гнівом, обуренням, співчуттям-вона відповідає на перемогу добра над злом, на підступність, обман або зраду. Проте таке ставлення ще не має узагальненого характеру і на перших порах зберігає конкретність і ситуативність, типову для дошкільників.

Істотне значення для характеристики готовності дитини до школи має сформованість пізнавального ставлення дітей до навколишнього: бажання вчитися, інтерес до навчання, до засвоєння грамоти і опанування читання, до пізнання всього того нового, що несе з собою прихід до школи. Сформовані в старшого дошкільника товариські відносини з однолітками, інтерес до спільних ігор з ними і потреба в прогулянках, заняття спонукають шестирічних дітей ще більше прагнути до школи. Вступаючи до 1 класу, діти переходять у новий період дитинства.

Дитина, що вступає до школи, має бути зрілою у фізіологічному й соціальному відношенні, вона має досягти певного рівня розумового й емоційно-вольового розвитку. Навчальна діяльність потребує певного запасу знань про навколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина повинна володіти розумовими операціями, вміти узагальнювати й диференціювати предмети і явища довкілля, уміти планувати свою діяльність і здійснювати самоконтроль. Важливі позитивне ставлення до навчання, здатність до саморегуляції поведінки і вияв вольових зусиль. Тому поняття «готовність дитини до школи» ми розглядаємо як комплексне, багатогранне і таке, яке охоплює всі царини життя дитини.

Залежно від цього, ми виділяємо наступну структуру компонентів готовності дитини до навчання у школі: морфогенетична готовність (стан здоров'я ( фізіологічна зрілість), рівень фізичного розвитку (рівень сформованості дрібної моторики), біологічний вік: психологічна готовність (інтелектуальна, емоційно-­вольова, мотиваційна); соціальна готовність (соціальна компетентність, комунікативні навички).

Морфогенетична готовність:

Стан здоров'я

Фізіологічна готовність. Визначення групи здоров'я. Бажано мати у індивідуальних медичних картках відомості про:

      • особливості розвитку на етапі дошкільного дитинства, що обтяжили розвиток дитини: важкі пологи, травми, тривалі захворювання;

      • темп розвитку в дошкільному дитинстві (чи вчасно дитина почала ходити, говорити);

• стан соматичного здоров'я дитини: характер відхилень у

системах і функціях організму, хворобливість;

• скільки разів у минулому році хворіла, скільки днів у цілому.

Рівень фізичного розвитку

Бажано мати у індивідуальних медичних картках фіксацію показників довжини тіла, маси тіла й обсягу грудної клітки.

     Морфогенетична готовність означає достатній рівень розвитку психофізіологічних, фізіологічних і анатомо­-морфологічних функцій і структур дитячого організму. Цей рівень повинен забезпечити втримання дитиною відповідних навантажень і нести імпульси до подальшого розвитку. Важливою складовою даної компоненти є соматичне і психічне здоров'я дитини, сформованість засобів здорового способу життя.

  Інтелектуальна готовність пов'язана з відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини. Але не лише з рівнем, який досягнуто: важливим є фактор здатності цієї сфери до подальшого розвитку, утворення вищих психічних функцій, нових між функціональних психологічних систем.

       Соціальна готовність означає адекватність дитини, її здатність жити і розвиватися в соціальному оточенні, мати відповідні навички комунікації, вербальну активність, виконання вимог, відстоювання власної позиції, толерантність тощо.

Рівень розвитку психологічної готовності дитини до шкільного навчання є дуже важливим показником. Хоча, безумовно, не фатальним. Ми виходимо з позиції, що, в цілому, всі психічно здорові діти шестирічного віку можуть навчатися в загальноосвітній школі. Але індивідуальна діагностика рівня психологічної готовності (та окремих її елементів) дозволяють вчителям і батькам більш змістовно і  продуктивно підходити до  вирішення завдань формування учбової діяльності дитини, а отже і її подальшого роз­витку.

·          Дуже важливо щоб між донькою та мамою(а також  татом)були теплі, довірливі відносини. В свою чергу батькам необхідно підкреслити ніжні та турботливі відносини в парі, щоб у дівчинки склалося враження про щасливе сімейне життя.    Справжня турбота один про одного проявляється через повагу до старшого покоління;

·          Мама повинна залучати  доньку до «жіночих» домашніх справ , передаючи їй секрети своєї майстерності;

·          Дівчинці необхідно відчувати , що вона може довіряти своїм батькам, - що вони завжди готові зрозуміти її почуття, бажання, потреби.

·          Дівчаткам потрібно більше  допомоги та заохочення . Пропонуючи допомогу дівчинці, ви даєте їй зрозуміти, що вона вам не байдужа, що ви про неї піклуєтесь.

·          Дівчаткам потрібно більше уваги і призвання у відповідь на те, які вони є, що вони відчувають та чого не хочуть.

·         Дівчатка відчувають потребу в тому, щоб їх любили за те ,які вони є. Пишайтеся ними!

·          Татові слід знаходити час на спілкування з донькою: показувати ,що донька відрізняється від нього, вона іншої статі; але робити це він повинен з повагою та добрими намірами, щоб вона зрозуміла , що гідна любові чоловіка.

·         Поважати особистість доньки, проявляти задоволення її поступками, формувати позитивну самооцінку дівчинки.

·         У мами з донькою повинні бути свої «жіночі таємниці» : мама повинна знаходити час для розмови з донькою «по душам». Бесіди повинні бути постійними.

·         Формувати у хлопчиків почуття відповідальності.

·         Обов’язково заохочувати бажання робити в будинку чоловічу роботу.

·         Обов’язково повинен бути фізичний, тілесний контакт – для підвищення самооцінки хлопчика.

·          Мама – ПІКЛУЄТЬСЯ, а тато – ФОРМУЄ  чоловіка.

·         Завдання батьків – виявити по відношенню до хлопчиків більше довіри , прийняття та заохочення , щоб спонукати його до діяльності.

·         Татові , спілкуючись з сином , слід стримувати емоції, намагатися розмовляти не підвищуючи тону, спокійно.

·         Хлопчикам потрібно рідко ЗАБОРОНЯТИ , а частіше  ДОЗВОЛЯТИ щось додаткове за хороший поступок.

·         Хлопчики повинні бути звичайно проявляти свою емоційність(не сварити за сльози).

·         Матусям потрібно більше довіряти виховання сина татові: він відчуває , як потрібно виховувати чоловіка .

Виховання емоційної зрілості особистості, її переживань і почуттів є не менш важливим педагогічним завданням, ніж розвиток інтелектуальної сфери дитини

          У житті дитини неодмінно мають панувати позитивні емоції як першооснова для її нормального психічного розвитку. На цьому наголошує гуманна особистісно зорієнтована педагогіка.

          Емоційна сфера дитини, як підкреслювала український психолог Віра Котирло, є найважливішим ланцюжком зв’язку дошкільника з навколишнім світом, фундаментом ставлення до себе й до інших. Саме емоції й почуття дають дитині змогу осмислити й розрізнити добро і зло, красиве й потворне, оволодіти здатністю регулювати власну поведінку. Власне емоційність є однією з визначних фундаментальних характеристик особистості. Тож перед педагогом стоїть завдання формувати емоційну грамотність дитини.

          Настрій як вияв емоцій

          Виховання в дитини позитивних почуттів і всілякий осуд та приглушення негативних завжди були і є значимими аспектами розвитку дошкільника. Їх вважали стрижневою складовою гуманних міжособистісних відносин, які своєю чергою становлять основу взаєморозуміння і співжиття в соціумі.

          Найсильніші та найстійкіші емоції дитини виявляються у її настрої. Кого ж цікавить настрій малюка? Хто про нього дбає?

          Звісно, першочергове місце в становленні й культивуванні настрою дитини посідає сім’я, і замінити її в цьому аспекті не зможе ніщо і ніхто. Сім’я — це перша школа дитячого життя. І вирішальною тут є загальна атмосфера в родинному колі. Привітність, люб’язність, ввічливість притаманні сім’ї, у якій панує позитивний настрій. І навпаки — переважні роздратування, підвищений тон мами, незадоволення батька, відсутність порядку формують негативний настрій і дорослих, і дітей.

          Ми запитали мам (оскільки саме вони щодня збирають дітей до дитячого садка), який настрій переважає в дитини вранці? Більшість щиро зізналася, що їм ніколи вранці звертати увагу на настрій дитини. Винятком є лише скарги дошкільника на самопочуття. Дещо більше уваги батьки звертають на настрій дитини у вечірній час. І передусім тому, що діти ввечері більше вередують, не чують звертань дорослого, частіше плачуть.

          Помилковим є переконання дорослих про те, що чуйна, співчутлива людина — це м’якотіла, розбещена істота. Адже лагідність, співчуття й інші благородні почуття особи зовсім не свідчать про її плаксивість і слабкість. Дитина може бути чуйною, нікого не ображати й водночас здатною не дозволити однолітку образити себе.

          Уважне ставлення до дитини зранку — запорука її гарного настрою протягом дня

          Кожному дорослому, хто взяв на себе відповідальність за супровід повноцінного розвитку дитини, варто передусім відповісти на запитання: чи достатньо я уважний до переживань дитини?

          Формувати настрій дитини в дошкільному закладі слід починати з простого, щоправда, дещо забутого нині ранкового прийому дитини в групу. Щоранку дитину має зустрічати не просто постать вихователя «на воротях у червоних чоботях», щоб відповісти на привітання і зафіксувати присутність.

          Загальновідомо, що рекомендація програмних документів має на меті передачу дитини від мами до вихователя, та головне при цьому — настрій дошкільника. Зауважимо, якби вихователі щоразу акцентували увагу на настрої малюка, вітаючись із ним уранці, запитували, що сталося, якщо дитина не в гуморі, то кожна мама намагалася б не осоромитися перед вихователем і подбати, щоб настрій дитини був максимально позитивний. Та якщо настрій дошкільника вже зіпсований, змінити його на краще має довірча розмова з урахуванням знання педагогом індивідуальних особливостей конкретної дитини, її уподобань, особливостей сімейних обставин.

          Результатом ранкової зустрічі в дошкільному закладі мають бути осяяні радістю дитячі очі, адже загальний емоційний настрій дитини (радісний, сумний, бадьорий, млявий, пасивний тощо) впливає на перебіг усіх її психічних процесів. Із радісним настроєм дошкільник усе сприймає в позитивному ключі, у тривожному — звідусіль очікує неприємностей. Поганий настрій дитини, спричинений певною незначною подією, триває зазвичай недовго й минає непомітно. А спричинений стійким хворобливим ставлення до певних життєвих ситуацій на кшталт незадоволення близьких дорослих, частих поразок, хвороб, перевтоми, поганий настрій може переживатися глибоко й тривати довго.

          У дитини за поганого настрою відбувається сплеск емоцій. Нам непомітні значні внутрішні зміни в її організмі у цей час, а лише яскравий їх вияв зовні, який ми не завжди розуміємо. Саме зовнішній вияв поганого настрою часто дезорганізовує зранку поведінку і дитини, і дорослого. Головне, що дитина не завжди усвідомлює причини свого настрою. А саме від неї залежить його глибина й тривалість.

          Тому уважне ставлення до настрою кожної дитини зранку, виявлення причин її поганого настрою і створення умов для бадьорого має величезне значення для щасливого проживання дитиною кожного дня. Не варто забувати, що радісний, піднесений настрій запобігає прояву негативних рис характеру, а це — важлива умова виховання. І тут у пригоді стає здатність дорослого відчувати дитину серцем: почути її під час індивідуальної й обережної розмови, зрозуміти, що стоїть за її поясненням чи мовчанням, знайти ті чарівні слова, які повернуть їй радість, почуття захищеності. Маємо пам’ятати, що емоційний стан має значну зворотну силу впливу на всю діяльність дитини, а в дошкільний період — це особливий зв’язок.

          Не будьмо байдужими до дітей

          Чи все ми робимо для того, щоб знайти шлях до серця кожної дитини? Як часто дорослі розмовляють з дитиною наодинці з метою зрозуміти її думки, почуття, бажання? Переважна більшість звертань вихователя адресована всім дітям, при цьому педагоги домагаються, щоб кожна дитина висловилася перед усіма.

          Якщо у вихователя сформований образ абстрактної дитини, то він і застосовує однакові прийоми впливу, способи взаємодії з дошкільниками, а результатом такого підходу є формалізм у виховних засобах і нікчемні результати роботи. Формальне ставлення дорослого до дитини в поганому настрої є джерелом для переживань нею несправедливості. Стан нервового збудження притуплює чутливість, провокує тривожність або ж розслабленість дитини, що ще більше пригнічує настрій. У такому стані дошкільник не в змозі адекватно сприймати навколишню дійсність, не відчуває добра навколо, а тому й сам не здатен на гуманні вчинки. Дорослим варто пам’ятати про те, що під впливом систематичних переживань таких емоцій може також змінюватися й характер дитини.

          Не можна виявляти байдужість до дитячих звертань. Часто можна спостерігати ситуацію, коли дитина по кілька разів звертається до дорослого, а у відповідь чує щось на кшталт «Почекай, я зайнята», «Ой, не зараз» або ж просто відмовку. Це найліпший грунт для нещирості. Дитині не притаманна ця риса, вона переймає нещирість від рідних і близьких дорослих. Дитина — мудра і дуже швидко оцінює вигоди від нещирості, одна з яких — з користю для себе приховати істину. А дорослі, коли помічають нещирість дитини, рідко визнають у цьому свою провину. Так і підривається довіра. Бо ж щирість, довіра і любов не можуть існувати нарізно.

          Дошкільний вік — надто важливий період з погляду формування характеру дитини. Вона поступово засвоює моральні принципи, у неї зароджується совість. На основі емоційного й духовного досвіду вибудовується зміст і форма поведінки — основа характеру. Ніщо, звісно, не реалізується саме собою, автоматично, з віком. Цей процес потребує дбайливого гуманного супроводу близьких дорослих.

Джерело: https://www.pedrada.com.ua/article/28-emotsyniy-rozvitok-doshklnikv-aktualniy-zapit-ditinstva

Дошкільні заклади першими відкривають перед дитиною світ соціально-суспільного життя. Дитячий садок бере на себе функції виховання та формування особистості.

Початок відвідування дитиною дошкільного закладу  - дуже напружений період, який вимагає від неї перебудови всіх уявлень і взаємин з оточуючими людьми, включення її до нової соціальної ситуації. Процес адаптації до нових умов через низку обставин – вікових особливостей, стану здоров’я, типу нервової системи, стилю виховання, розвитку ігрових, комунікативних навичок тощо – у різних дітей відбувається по-різному. Одні діти легко починають контактувати з іншими дітьми і дорослими, пристосовуються до нових умов і режиму; процес адаптації у них відбувається легко і безболісно. У решти – зміна соціальних стосунків, умов існування є дещо складною: дитина стає неспокійною, примхливою, замкнутою… Порушується емоційна рівновага, травмується психіка.

Щоб полегшити адаптаційний період дитини, потрібна спільна діяльність батьків, психолога, вихователів, погодженість дій, дотримання, якщо можливо , однакового підходу до дітей у родині та дитячому садку.

Взаємодія психолога та батьків – запорука успішної адаптації дитини до умов дитячого садка. Щоб процес адаптації дитини до нових умов відбувся максимально безболісно, слід підготувати ї до цього. За кілька тижнів до того, як дитина почне відвідувати д/з доцільно змінити час перебування з нею батьків, спробувати наблизити режим дитини вдома до режиму в д/з, який вона буде відвідувати. Не слід з першого дня залишати дитину у дитячому садку з ранку до вечора, тривалість перебування дитини в новому колективі має бути 1,5 – 2,5 години і поступово збільшуватись. Краще перші дні приводити дитину лише на прогулянки, і позаяк ця ситуація для неї звична, їй легше орієнтуватися в ній, знайомитися з дітьми та вихователями. Але варто пам’ятати про таку особливість дітей, яку можна назвати «зараженням емоціями»; почне плакати одна дитина, її підтримає  інша; дитина, яка щойно почала відвідувати д/з , може стати свідком плачу і негативних емоцій інших дітей під час розставання з батьками. Тому бажано приводити дитину до дитячого садка у другій половині дня, на вечірню прогулянку. Тоді можна звернути увагу на те, як батьки приходять забирати дітей, як вони радісно зустрічаються, як діти прощаються одне з одним, домовляються  про завтрашню зустріч. Такий позитивний досвід значно полегшує процес адаптації.

Трапляється, що дитина  не плаче, але і не грається, вона пригнічена. Такий стан має турбувати не менше, ніж плач чи капризи. Психолог привертає увагу вихователів до таких дітей, радить батькам спочатку скоротити час перебування дитини у групі до мінімуму, а домашні умови наблизити до режиму дитячого садку, організувати вправи  на самостійність, щоб дитина могла сама себе обслуговувати.

Важливу роль у звиканні до нових умов відіграє інтимізація предметів, можливість принести з собою свої іграшки. Завдяки цьому в дитини підтримується фон впевненості; улюблена знайома іграшка допомагає відвернути увагу від розставання.

Під час адаптації дитини до дошкільного  закладу велике значення у забезпеченні психологічного комфорту  має особистісно-орієнтований підхід, який передбачає визначення єдиних вимог до виховання в сім’ї і в дитячому садку. Важливо з’ясувати, які стилі виховання в  сім’ї, вимоги до дитини батьків ,засоби покарання і заохочення; який характер спілкування матері з дитиною; чи дотримується дитина режиму дня; загальний стиль поведінки тощо. Відповідно до цього вихователю надаються рекомендації щодо педагогічної діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей дитини для коригування батькісько-дитячих стосунків. Важливу роль у профілактиці соціальної дезорієнтації відіграють індивідуальні та групові заняття, спрямовані на зняття напруги, створення атмосфери доброзичливості і довіри. Також у роботі з профілактики і корекції соціальної дезадаптації можна використовувати елементи психогімнастики, чудові результати дає ізотерапія.

Отже, результативності згаданих форм і методів роботи з профілактики та корекції дезадаптації дітей у дошкільних закладах досягають лише за умови узгодженої діяльності батьків, психолога та вихователів, спрямовані на забезпечення вільного продуктивного розвитку дитини.

«Виховання — велика справа: ним вирішується доля людини». (В. Р. Бєлінський)

Усі ми знаємо, що на розвиток особистості дитини значний вплив має навколишнє середовище. Поки дитина зовсім маленька, її вихованням займається мама. Але рано чи пізно перед батьками постає питання: як підготувати маля до школи – відправити до дитячого садка або продовжити виховання вдома, у сім’ї?

Навіщо дитині дитячий садок?

Ще недавно необхідність дитячого садка в суспільстві навіть не обговорювалася, оскільки декретна відпустка мами тривала всього кілька місяців, а можливість залишати малюка з бабусями була не у всіх. Сьогодні батьки можуть віддати дитину до комерційного садка, займатися вихованням самостійно, найняти няню, але в звичайних (державних) садках, як і раніше повні групи дітей.

Чи потрібен дитині дитячий садок? Для когось окрім дитячого садочка не існує альтернативного рішення у вихованні дітей-дошкільнят. Тим же, хто обирає між садом і домівкою, щоб зробити остаточний вибір, потрібно знати переваги й недоліки відвідування дитячих садків.

Почнемо з негативних моментів для дитини:

· Адаптація у дитячому садку може виявитися для малюка дуже складною та тривалою.

· Часті хвороби, особливо в перші місяці відвідування групи. Звичайно, дитина може заразитися, застудитися, але велику роль відіграє ще психологічний фактор – моральний дискомфорт здатний викликати зниження захисних сил організму.

·   Поява небажаних звичок, нехороших слів у лексиконі.

·   Харчування. На жаль, у державних установах проблема повноцінного, якісного, смачного харчування для дітей поки залишається відкритою.

Тепер поговоримо про те, що дає дитячий садок дитині.

1. Дитина вчиться спілкуватися, правильно взаємодіяти з людьми поза зони свого комфорту. Повноформатні рольові ігри, де можна проявити фантазію, командні змагання, можливість пошуміти, посміятися з цілою дюжиною друзів – де ще, окрім дитячого садка малюк отримає такий безцінний досвід спілкування з однолітками?

2. Коли батьків поруч немає, дитина вчиться бути самостійною. У дитячому садочку вона починає самостійно їсти, застеляти ліжко, складати іграшки по місцях, збиратися на прогулянку. Розвивається особистісна самостійність, бо серед інших дітей дитині доводиться самій відстоювати, захищати свої інтереси, знаходити можливість домовлятися.

3.  У малюка, який ходить до дитячого садка, правильно формується режим сну, харчування, він вчиться розподіляти свої сили, стає дисциплінованим, відповідальним.

4. Дитячий садок проводить комплексну підготовку до школи. Окрім навчання вихователі приділяють увагу творчому, музичному, фізичному розвитку дітей, вчать правильно говорити, писати, малювати…

Позитивний вплив дитячого садка на розвиток дитини очевидний. Звичайно, класичні методи навчання не досить ефективні, але в комплексі з дієвою методикою інтелектуального розвитку можуть створити відмінну базу для успішного навчання в школі, для грандіозних досягнень у дорослому житті.

Дошкiльний вік - перiод, коли у ди­тини починає формуватися мораль, об­раз власного «Я», виникає проблема розiбратися у взаєминах мiж людьми. Малюк потрапляє у світ нових емоцiй, почупiв, стикається з життєвими ситуацiями, якi часто не може пояснити. Внаслiдок чого у дитини виникають страхи. Дiти можуть боятися незнайо­мих людей, вигаданих істог, лишатися самими вдома, транспорту, лiкарнi, крові, уколiв, фiзичного та словесного покарання, страшних снів, стуку в дверi, дитсадка, заходити в рiчку.

Проте малята ще не здатнi усвiдоми­ти такі почупя, як страх. Розумiння з'являться лише у старшому дошкiльно­му вiцi. Страх стає бiльш складним по­чуттям, набуває рiзних форм i видiв. Дитина боїться осуду колективу, вiдчу­ває страх бути не прийнятою в гру, страх самостiйностi. Усвiдомивши свій страх, дитина починає з ним боротися. Деякi батьки помилково вважають, що почуття страху сприяє формуванню у дитини слухняностi, що страх - швид­коплинне переживання, яке не завдає дитинi великої шкоди. Тому й сьогоднi застосовуються як дисциплiнний метод фiзичне й моральне покарання.

Тож знайте, що залякування - згубне для психiки дитини. Якщо у дитини ви помiтили будь-який страх, бийте на спо­лох, це вже першi симптоми того, що вона зазнає великого внутрiшнього напруження, не може впоратися з власними емоцiями та труднощами.

Нервова система дошкiльнят ще слаб­ка, тому самостiйно їм подолати страхи дуже важко. I тут на допомогу дитинi повиннi прийти i батьки, i працiвники дитсадка або школи.

Поради для батьків:

1. Кожний день придiляйте час для спiлкування зi своєю дитиною. Дайте їй змогу подiлитися своїми секретами, тривогами.

2. У ставленнi до дитини орієнтуємо­ся на її позитивнi якостi. Вiдшукайте цi якостi у малюка i плекайте якомога частiше, хвалiть, пiдбадьорюйте, схвально сприймайте те, що він робить.

З. Повідомляйте дитинi про певну ви­могу чи заборону у дружнiй формi, м'яко, без примусу чи тиску.

4. Не можна вдаватися до примусу дитини i пiд час годування. Не слiд нав'язувати їй те, чого вона не хоче.

5. Фiзичнi покарання не мають бути нормою i плануватися заздалегiдь як метод виховання.

6. Страхи перед засинанням часто свiдчать про те, що сфера несвiдомого в дитини тяжіє до тiлесного контакту з матiр'ю. Тож не намагайтеся привчати дiтей засинати наодинцi.

7. Позитивний приклад батькiв, що володiють своїми емоцiями, - переду­мова успiшного подолання дитиною своїх страхів.

8. Навчаючи дитину писати, краще ви­користовувати простий олiвець на кiнцi з гумкою, щоб вона будь-якої митi мог­ла витерти те, що не вийшло (це усуває страх нeycnixy).

9. Не дозволяйте дитинi дивилися фiльми жахiв, тому що вони ще не вмiють розрiзняти вигадку i реальнiсть, а в особливi моменти вони навітъ забу­вають, що  все це лише на екрані. Частiше бояться дiти, яким бракує позитивного спiлкування з батьками, їм ма­ло читають, не граються з ними, рiдко голублять. А бiльше сварять, навчають, погрожують. Тож любiть своїх дiтей i пiклуйтеся про них!

Поради для вихователiв, вчителiв:

 1. Встановітъ тiсний контакт з батька­ми своїх вихованцiв.

2. Новачку нехай саме дiти поясню­ють правила поведiнки в дошкiльному закладi. Спочатку це можна доручити комусь iз дiтей, а вже потiм познайоми­ти з усім колективом.

3. Стежте, щоб встановленi правила поведiнки у групi не призводили до емоцiйного та фiзичного приниження  когось iз дiтей його однолiтками.

4. Вигадайте для окремих дiтей умов­ний «секретний сигнал», який нагадував би їм про те, що вони зробили щось не так, i це треба негайно виправити.

5. Використовуйте умовні знаки з кольорового паперу, щоб сигналiзувати не словом, а знаком про необхiднiсть змiнити поведiнку дiтей у гурті на невеликий перiод. Наприклад: говорити не можна - червоний трикутник, можна гратись, рухатись - зелений.

б. На заняттях застосовуйте прийоми гуманної особистiсно орієнтованої педагогiки спiвробiтництва (вiдповiдь на вушко).

7. Обговорюйте з дiтьми рiзноманiтнi способи виходу з ситуацій, якi склалися чи могли б скластися у життi групи.

8. Надайте дитинi можливiсть визна­чити її страхи. Обговорiть з дiтьми рiзнi випадки, якi продемонстрували б, що те, чого вони бояться, насправдi зовсiм не страшне.

9. Проводые 1 раз на тиждень День гарного настрою, День усмiшки.

10. Визначте одразу дiтей, якi схильнi усамiтнюватися, i стежте, щоб iншi малята не забували запрошувати їx до свого товариства. 

Агресивна поведінка – одне з найпоширеніших порушень серед дітей дошкільного віку, оскільки це найшвидший і найефективніший спосіб досягнення мети.

Виділяють безліч чинників, що впливають на появу агресивності, але головними є:

·        стиль виховання в сім'ї (гіперопікування та гіпоопікування);

·        повсюдна демонстрація сцен насильства;

·        нестабільні соціально-економічні умови;

·        індивідуальні особливості людини (знижена довільність, низький рівень активного гальмування тощо);

·        соціально-культурний статус родини.

Можна з великою упевненістю припускати, що вирішальне значення у становленні агресивної поведінки дитини відіграють родинне середовище та виховання. Характер емоційних стосунків, форми поведінки дитини, що схвалюються, відсутність меж дозволеного, типові реакції на ті або інші вчинки і дії – ось ті параметри, які сприяють формуванню такої поведінки. Якщо батьки дитини поводяться агресивно, застосовують фізичні покарання або не перешкоджають проявам агресії у дитини, то, напевно, ці прояви будуть регулярними і стануть постійною рисою характеру дитини.

Агресивність не можна сприймати однозначно негативно, оскільки вона грає ще й захисну функцію: функцію самозбереження як фізичного, так і емоційного. Часто несподівані агресивні реакції можуть з’являтися в період вікової кризи. Якщо ця поведінка нетипова для дитини і дорослих, значить вона сигналізує про те, що у дитини виникли певні труднощі і вона потребує допомоги оточуючих.

Однією з причин появи агресивних реакцій може бути внутрішня невдоволеність дитини своїм статусом у групі однолітків, особливо якщо їй властиве прагнення до лідерства. Якщо однолітки з тією чи іншої причини не визнають дитину, а ще гірше – відштовхують її, тоді агресивність, про стимульована образою, ураженим самолюбством, буде спрямовано на кривдника, на тог або тих, кого дитина вважає причиною свого стану. Подібний стан може посилюватись дорослим, який навішує ярлики «погана дитина», «забіяка», «грубіян» тощо. Ще однією причиною появи агресивності у дітей може бути відчуття тривоги і нападів страху. Пояснюється вона тим, що дитина, швидше за все, неодноразово зазнавала фізичних покарань, принижень, образ. Іноді агресивність є способом привернення уваги оточуючих, її причина – незадоволена потреба дитини у спілкуванні та любові.

Агресивність може бути проявом форми протесту через обмеження природних бажань та потреб дитини, наприклад, потреби в русі, в активній діяльності. Дорослі, які не хочуть враховувати природну потребу дитини в русі, не знають, що діти-дошкільники не можуть упродовж тривалого часу займатися однією справою, що активність у них закладена фізіологічно. Вони прагнуть штучно погасити активність дітей, примусити їх сидіти і стояти всупереч їх волі. Такі дії дорослого нагадують дії з пружиною: чим сильніше на неї тиснути, тим більша її швидкість повернення до попереднього стану. Такі дії дорослого часто викликають непряму агресію дитини: псування й розривання книг, гризіння іграшок… Таким чином дитина по-своєму «відіграється» на предметах за недалекоглядність і нерозумну поведінку дорослого.

Майже у кожній групі дитячого садка буває хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на дітей, обзиває їх і ламає іграшки, навмисно вживає грубі вирази, одним словом, стає грозою всього дитячого колективу, джерелом стурбованості вихователів та батьків. Цю їжакувату, забіякувату, грубу дитину дуже важко сприймати такою, якою вона є, а ще важче – зрозуміти.

Проте агресивна дитина, як і будь-яка інша, потребує ласки і допомоги дорослих, тому що її агресія це, перш за все, віддзеркалення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.

Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, не потрібною. Жорстокість і байдужість батьків призводять до порушення батьківсько-дитячих стосунків і вселяє в душу дитини упевненість в тому, що її не люблять. «Як стати улюбленою і потрібною?» - нерозв’язна проблема, що стоїть перед маленькою людиною. Тому вона й шукає способів привернути увагу дорослих і однолітків до своєї проблеми.

Батькам і педагогам не завжди зрозуміло, чого домагається дитина і чому вона поводиться так, хоча наперед знає, що від дітей може дістати відкоша, а від дорослих – покарання.

Насправді, така поведінка – лише відчайдушна спроба завоювати своє «місце під сонцем». Дитина не має уявлення про інші способи боротьби за виживання у цьому дивному і жорстокому світі, не знає, як захистити себе.

Агресивні діти дуже часто підозрілі і насторожені, люблять перекладати вину за скоєне на інших.

Такі діти часто не розуміють власної агресивності. Вони не помічають, що викликають у оточуючих страх і стурбованість. Їм, навпаки, здається, що весь світ – проти них.

Таким чином, виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться і ненавидять оточуючий світ, а ті, в свою чергу, бояться їх.

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у палітрі їх відчуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисні реакції. Такі діти можуть подивитися на себе з боку і адекватно оцінити свою поведінку. Діти часто переймають агресивні форми поведінки у батьків.

Дорослим, які оточують агресивну дитину, важко пам’ятати, що їх страх перед випадами дитини сприяє підвищенню її агресивності. Цьому ж  сприяє і навішування ярликів: «Гаразд, якщо я такий поганий, я вам покажу!» Часто дорослі звертають увагу тільки на негативні дії дітей, а хорошу поведінку сприймають як належне. Для дітей важливо створювати «ситуації успіху», що розвивають у них позитивну самооцінку, упевненість у своїх силах, звертаючи увагу на їх добру поведінку і схвалюючи їх.

З агресивною дитиною слід пам’ятати, що заборона і підвищення голосу – неефективні способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки, можна сподіватись на те, що агресивність дитини буде подолано. Необхідно надавати дитині особистий приклад позитивної поведінки. Не допускайте прояві гніву або критичних висловів про своїх друзів або колег, будуючи плани «помсти». Нехай ваша дитина постійно відчуває, що ви любите її, цінуєте і приймаєте. Не соромтесь зайвий раз приголубити або пожаліти її. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

Правила роботи з агресивними дітьми:

1.     Бути уважним до потреб дитини.

2.     Демонструвати модель неагресивної поведінки.

3.     Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки.

4.     Покарання не повинні принижувати дитину.

5.     Навчати прийнятним способам виразу гніву.

6.     Надавати можливість проявляти гнів безпосередньо після фруструючої події.

7.     Навчати розпізнавати власний емоційний стан і стан людей.

8.     Розвивати здібність до емпатії.

9.     Розширювати поведінковий репертуар дитини.

10.           Відпрацьовувати навички реагування в конфліктних ситуаціях.

11.           Учити брати відповідальність на себе.

Вплив ЗМІ на свідомість людей мало хто розуміє - повідомлення про катастрофи, трагедії, фільму на цю тематику поглиблюють уявлення людей про суцільне зло і породжують нові трагедії. Інформаційний тиск напруження, бездуховності шляхом негативних деструктивних повідомлень суттєво впливає на думку та поведінку людей. Така інформація діє поступово через генетичні канали, моделює поведінку, досягаючи критичної маси «розморожує» глибинні інстинкти, потяги асоціальної поведінки.

Навіювання (внушаємість) словесним впливом діє на кожного. Якщо більша частина населення очікує економічних труднощів, катастроф, це дійсно призведе до депрессії. Ось чому прогнози про інфляції, хвороби, безробіття часто справджуються, налаштування на бідність – прямий шлях до зубожіння.

Один пікантний факт нещодавно дослідили вчені – чоловіки, зловживаючи ТВ втрачають чоловічі гормони, отже ТВ – справжній вбивця кохання й нащадків.

Пам'ятайте, в слові велика сила, вся мудрість та досвід в заповідях :

Що посієш – те й пожнеш.

Не суди – не судимим будеш.

Полюби ближнього як самого себе.

За всяке «праздне» слово людина відповість.

Якщо відчуєте в себе чи інших зловживання слів з негативним змістом, заміняйте їх : бо вислови – «Я не можу, це неможливо, я втомилась, суцільні неприємності, жахливе самопочуття» – негативно впливають на свідомість і підсвідомість, незалежно від ступені серйозності вимовляння слів, притягують неприємності, хвороби.

Почувши історію з негативним змістом, не розповідайте її іншим, не доповнюйте драматизмом, а викресліть, забудьте про неї. А от оптимістичною новиною поділіться з усіма.

Вживаючи бездумно «але» порушуються всі збудовані комунікації :
«все це правда, але…» свідчить, що ця правда нікому не потрібна, ставиться під сумнів все сказане раніше (краще говорити «і» ). Сумніви – головний ворог впевненості.

Особливості перегляду телевізора

Діти можуть дивитися ТВ не більше 1,5 години на день, з перервами

Слідкувати за такими вимогами

Дивитися тільки сидячи

Відстань від екрана не менше 3-х метрів

Тип ТВ (плаский, плазмовий) на дозволений час не впливає

Режим роботи з комп’ютером

Працювати не більше 30 хв. на день з перервами

Слідкувати за яскравістю екрана, освітленням робочого місця.

Гіперактивна дитина щиро хоче стриматися, але не може. У її поведінці немає злого умислу - вона собою дійсно не володіє. Навпаки, це нею володіють суперечливі бажання, неусвідомлені потяги, тривога, страх, агресія.

Гіперактивні діти на людях поводяться набагато гірше, ніж удома: контакти з чужими людьми діють на них збудливо. Некерована дитина не переслідує якихось конкретних цілей, вона щиро не розуміє, до чого можуть призвести її дії. Наприклад, вона може вибігти на проїжджу частину, грати з гострими предметами і т.д.

Як же поводитися з гіперактивною дитиною? Найоптимальніший варіант - коли батьки беззастережно приймають свого малюка, беззавітно люблять його, але проявляють при цьому, скажімо так, ласкаву строгість.

Про поради психологів з цього питання і поговоримо докладніше.

1. Змиріться з недоліками своєї дитини. Батьки повинні прийняти той факт, що їх дитина завжди активна та енергійна і, можливо, буде такою завжди.

2. Дозвольте зайвій енергії дитини мати вихід. Гіперактивній дитині необхідні щоденні фізичні вправи, бажано на свіжому повітрі - тривалі прогулянки, біг. На випадок поганої погоди вдома необхідно мати спеціальне приміщення, де дитина могла б розвиватися без обмежень, або спортивний куточок.

3. Встановіть розпорядок дня і стежте, щоб дитина йому слідувала, щоб привчити її до дисципліни.

4. Не дозволяйте гіперактивній дитині перевтомлюватися. При цьому зазвичай знижується здатність до самоконтролю і росте гіперактивність.

5. Намагайтеся не брати дітей у громадські місця. Уникайте обставин, за яких гіперактивність абсолютно недоречна, наприклад, у церкві, ресторані або торговому центрі. Тільки після того, як дитина навчиться контролювати свою поведінку вдома, поступово можна вводити її в подібні ситуації.

6. Підтримуйте тверду дисципліну. Гіперактивні діти сприймають меншу кількість правил, ніж звичайні діти. Тому не потрібно відразу змушувати дитину слідувати цілому списку строгих правил. Встановіть кілька ясних, зрозумілих для дитини, необхідних правил, призначених в основному для того, щоб запобігти нанесенню шкоди оточуючим і самій дитині.

7. Гіперактивні діти часто бувають досить агресивні. Тому в першу чергу встановіть правило, що якщо їй і хочеться виплеснути емоції, побити когось, вдарити, то ні в якому разі не можна зганяти агресію на людях чи тваринах. Можна взяти палицю і бити асфальт, або в цьому випадку допоможе звичайна спортивна груша.

8. Головне, що дитина не повинна постійно чути - "Цього не можна робити!", "Припини".

9. Зміцнюйте дисципліну, уникаючи заходів фізичного впливу. Не бийте дитину, не шльопайте її і не трусіть, щоб не показувати їй приклад агресивної поведінки. Замість цього відсилайте завинилу дитину до її кімнати або в інше місце, де вона змогла би заспокоїтися і подумати.

10. Виробляйте в дитині посидючість і зміцнюйте спокійну поведінку. Рекомендується читати дитині, розфарбовувати разом з нею картинки, збирати головоломки, ліпити фігурки з глини або пластиліну. Це добре розвиває моторику і вчить дитину зосереджуватись. Пізніше вводьте ускладнюючі гри: складання будинків з кубиків, конструктора, ігри доміно, карти,кістки.

11. Намагайтеся не підривати репутацію вашої дитини перед сусідами та знайомими. Відзивайтеся про неї як про "надзвичайно енергійну і дуже хорошу". Інакше погана поведінку стане неминучою.

12  Постійне життя і знаходження з гіперактивною дитиною може зломити кого завгодно, нерви у всіх не залізні. Періодичні перерви допомагають батькам терпиміше ставитися до свого гіперактивного чада і його витівок. Влаштовуйте собі відпочинок. Це можуть бути вечірки, що влаштовуються поза домом, або інше проведення часу без дитини, яке знімає тягар проблем і допомагає відновитися.

Дитинство – це тренувальний майданчик, де діти вчаться контактувати з навколишнім світом. Це щоденний соціальний досвід, за допомогою якого вони розвивають і зміцнюють свої навички соціального спілкування. Допомогти їм правильно керувати собою в конфліктних ситуаціях, повідомляти про свої потреби й бажання та ефективно вирішувати суперечки – складне завдання, що потребує від батьків чіткого розуміння та практичних стратегій.

Що таке конфлікт?

Конфлікт можна описати як незгоду з чиєюсь думкою або суперечку між двома й більше людьми, в яких є розбіжності в поглядах на поведінку чи думку кого-небудь. При цьому конфлікт може бути значно складнішим, ніж просто суперечка. Складність конфлікту залежить від сприйняття дійсності людьми, які залучені до нього, – їхніх потреб, бажань, ідей або цінностей.

Складність залежить від того, наскільки емоційно реагують люди – вони відчувають гнів, пригнічення чи біль. Конфлікт можна вирішити або посилити в залежності від того, як поводяться сторони, що конфліктують: чи співчутливо вислуховують опонента, розмовляють спокійно, чи підвищують голос, проявляють фізичну агресію або ображають.

Конфлікт ініціюється відмінностями, які неминуче присутні в людей, і залежить від їхньої реакції та взаємодії.

Чого слід очікувати?

Протягом усього свого дитячого життя діти беруть участь у великій кількості соціальних взаємодій. Вони керують безліччю стосунків з різними людьми: педагогами, друзями, однокласниками, братами й сестрами, батьками та іншими родичами. Тому часто у своєму повсякденному житті діти неминуче перебувають у певній формі конфлікту.

Суперечка може виникнути тоді, коли думка дитини, її потреби чи бажання відрізняються від думки, потреб або бажання друзів, родичів чи батьків. Дитина реагує емоційно й може розгніватися, засмутитися, злякатись або образитися. Ці емоції й страхи можуть призвести до таких проявів поведінки, як крик, образа чи фізична агресія, при цьому звичайна дискусія може перетворитись на серйозну суперечку.

Варто знати, що діти з поганими навичками вирішення конфліктів, швидше за все, відчувають такі переживання:

• підвищену агресивність;
• соціальну ізоляцію;
• депресію;
• самотність;
• тривогу.

У тих, хто може вирішити конфлікт мирним шляхом, більше шансів на те, що їхні однолітки приймуть їх, у той час як дітей, які роблять неправильний вибір своєї поведінкової реакції в конфліктній ситуації, швидше за все, однолітки відкинуть.

Що ви можете зробити?

Існує найкращий спосіб домогтися самостійності дитини: навчити її міркувати та знаходити компроміси. Тут важливо батьківське втручання в поєднанні із залученням дитини до процесу врегулювання конфлікту. Оскільки діти сперечаються з найрізноманітніших причин, перед батьками стоїть складне завдання: визначити, коли необхідно продовжити суперечку, а коли треба втрутитися й зупинити її, коли виступити посередником, а коли дозволити дітям розібратись у тому, що відбувається, самостійно. Батькам варто подивитись на ситуацію з точки зору того, що коли діти сперечаються й вирішують свої суперечки, вони ростуть і набувають важливих соціальних навичок.

Іноді батькам слід втрутитися, щоб забезпечити безпеку дитини й попередити погіршення ситуації. Проте втручання в суперечку не завжди означає повний і тотальний контроль над ситуацією та встановлення своїх правил. Батьківське втручання може мати вид посередництва, коли батьки відіграють активну роль і надають допомогу дітям в управлінні своїми емоціями, обговоренні своїх потреб і генеруванні власних рішень.

Моделюйте позитивне вирішення конфлікту. Те, як дорослі вирішують власні конфлікти, має великий вплив на дітей. Батьки, які під час суперечки підвищують голос один на одного, погрожують, ображають, жорстокі або агресивні, неусвідомлено дають дитині зрозуміти, що така поведінка є прийнятним способом урегулювання ситуації. Моделювання позитивного вирішення конфліктів, а саме співчуття та співпереживання, творчого вирішення проблем і контролю емоцій, дає дітям позитивний приклад.

Створюйте безпечне середовище для підтримки дитини. Коли діти потрапляють у біду, батькам доводиться нелегко, тому важливо контролювати власні емоції. Зберігайте спокій і вислухайте дитину з розумінням, співчуттям і підтримкою, сповненою любові. Допоможіть дітям відчувати себе комфортно й безпечно, дозвольте їм висловлюватися відкрито й чесно, не побоюючись негативної або емоційної реакції.

Ідеї про надання допомоги дитині в конфлікті

Незалежно від ситуації, навчання дітей уміння вирішувати конфлікти допомагає їм рости й розвивати позитивні соціальні та емоційні навички. Використання особистого досвіду – це лише один зі способів ведення переговорів і вирішення конфліктів.

Використовуйте ефективне спілкування. Неупереджена розмова з дитиною, активне вислуховування допомагають їй заспокоїтися, розібратись у своїх почуттях, з'ясувати, у чому проблема, і знайти її рішення.

Опрацьовуйте емоції й почуття дітей. Обговорюйте та аналізуйте з дітьми їхні емоції й почуття – вони гніваються, сумують, розчаровані, схвильовані, переживають почуття ніяковості чи страху?

Навчіть їх заспокоюватись і звільнятись від стримуваних емоцій. Це може бути що завгодно – від глибокого дихання та релаксації до фізичної діяльності, писання чи малювання.

З’ясуйте, чого вони хочуть. Розмова з дитиною допомагає їй заспокоїтись і почати розуміти свої власні мотиви – що вона дійсно хоче або чого потребує, чого хоче інша дитина і що вона, у свою чергу, відчуває.

Практичні поради батькам

Вивчайте практичні прийоми спілкування. Існують деякі практичні техніки, які ви можете запропонувати своїм дітям, щоби більш ефективно спілкуватись у запалі сварки або після того, як вони заспокоїлись. Разом з дітьми ви навіть можете обіграти деякі моделі поведінки.

Бути добрим - важко конфліктувати з доброю людиною.

Уникати образливих фраз – це може тільки погіршити ситуацію.

Розмовляти з опонентом про проблему відверто й чесно – так точка зору кожного буде почута.

Уважно прислухатись до інших і повторювати те, що вони сказали, – це дає можливість почути співрозмовника й виправити непорозуміння.

Використовувати займенник «я», де це можливо, – у ході обговорення за допомогою «я» забирається підтекст провини. Наприклад: «Я відчуваю себе засмученим, коли ти не граєш зі мною» замість: «Ти мене уникаєш і ніколи не граєш зі мною».

Шукайте незалежне рішення проблеми. Будемо сподіватися, що на цій стадії діти вже визначили, у чому проблема, і взялись її вирішувати. Після кількох тренувань з батьками вони навчаться робити це самостійно.

Під час пошуку рішення використовуй «мозковий штурм» – напиши розгорнутий список ідей, як вирішити конфлікт, у тій послідовності, в якій вони спадають на думку.

Будь готовим до компромісу, щоб дійти до взаємовигідного рішення. Погоджуйся з вирішенням проблеми й дотримуйся його.

Думай про можливі наслідки своїх рішень.

Мельничук К. Б., практичний психолог

Батьківські пра́ва та обо́в'язки —

права і обов'язки, покладені законодавством на батьків щодо виховання і утримання дітей.

Батьківські права та обов'язки визнаються за особами, відносно яких наявні безспірні відомості, що вони є батьком або матір'ю даних дітей.

Сімейне право встановлює принцип рівності прав та обов'язків як батька, так і матері, передбачає здійснення батьківських прав та обов'язків відповідно до інтересів дітей.

Найважливішим обов'язком батьків є виховання дітей в дусі відданості Батьківщині, чесного ставлення до громадського обов'язку та додержання правил співжиття. Батьки повинні піклуватися про фізичний розвиток дітей, їхнє навчання та підготовку до суспільно корисної праці. На батьків покладається також обов'язок здійснювати нагляд за поведінкоюдітей. Батьки мають право особисто виховувати дітей або передавати їх на виховання та навчання до спеціальні навчальні установи або особі. На батьків покладається захист прав і представництво інтересів неповнолітніх дітей в судіта інших державних і громадських установах. Батьки за законом зобов'язані утримувати своїх дітей. Після смертідорослих, діти мають право на спадкування їхнього майна, а непрацездатні такому на пенсію. В разі неправомірного здійснення батьківських прав та обов'язків, жорстокого поводження з дітьми, залишення їх без нагляду суд може позбавити окремих осіб батьківських прав і притягти їх до кримінальної відповідальності.

Батьківські права та обов'язки поширюються і на осіб, які у встановленому законом порядку усиновили або удочерили дітей.

Взаємні права та обов'язки батьків та дітей

Батьки і діти зобов'язані надавати взаємну матеріальну допомогу та моральну підтримку один одному. Батьки мають право і обов'язок виховувати своїх дітей та піклуватися про їх здоров'я, надавати їм освіту та готувати їх до праці. Батьки спільно виховують дітей. Якщо один з батьків проживає окремо від сім'ї, він зобов'язаний брати участь у вихованні дітей і має право спілкуватися з ними. Батьки мають право вимагати повернення дітей від будь-якої особи, що удержує їх у себе не на підставі закону чи судового рішення. За життя батьків діти не мають права на їх майно, так само, як батьки не мають право на майно дітей. Якщо у неповнолітніх є майно, батьки управляють ним як опікуни чи піклувальники з додержанням правил, встановлених для опіки та піклування. Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги. При ухиленні батьків від цього обов'язку кошти на утримання дітей (аліменти) стягуються з них в судовому порядку в розмірі: на одну дитину – чверть, на двох – третину, на трьох і більше – половину заробітку (доходу) батьків, але не менше 1/2 прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на кожну дитину, а з осіб, які працюють за контрактом в іноземних державах,- не менше двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на кожну дитину. Стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час може бути проведено не більш як за трирічний строк, що передував пред'явленню виконавчого листа до стягнення.

Утримання непрацездатних батьків, які потребують допомоги, є обов'язком їх повнолітніх дітей. Якщо вони не виконують цей обов'язок добровільно, їм можуть бути призначені аліменти. Діти можуть бути звільнені від обов’язків щодо утримання своїх батьків, якщо судом буде встановлено, що у свій час батьки ухилялися від виконання батьківських обов'язків.

Сімейний Кодекс України

Дружба між дітьми в дитячому садочку

Дружба - це цінність в житті кожної людини з самого раннього віку. Дружба - це перше відкриття світу поза сім'єю. У цьому контексті діти відчувають можливість вивчення світу і перших соціальних відносин між однолітками. 

Дружба між дітьми - це не те ж саме, що відносини з дорослими. І це інше, ніж відносини з сестрами або братами. Це дуже різні відносини, хоча в чомусь вони можуть здатися схожими. Дружба між дітьми, насправді, має свої особливості і робить ці відносини унікальними.      

Коли починається перша дитяча дружба?

Часто думають, що маленькі діти не можуть заводити друзів. Насправді, дослідження показують протилежне. Фактично, вже в 8-10 місяців діти по-різному поводяться зі своїми однолітками, з якими їм вдалося познайомитися, в порівнянні з тими, кого вони не знають. Тому дружба між дітьми з'являється вже в ранньому віці. Очевидно, що характеристики дружби між дітьми цього віку відрізняються від дружби між дітьми старшого віку. Фактично, навіть дивлячись на дітей в дитячому садку або граючи в парку, можна побачити, як вони надають перевагу бути в компанії одних однолітків, а не інших.      

Дорослішаючи, соціальні навички вдосконалюються, і дружба між дітьми стає місцем, де вони вчаться зрозуміти іншого, його почуття і думки. Через дружбу діти починають де-центруватися в своєму егоцентризмі. Ця здатність грає важливу роль в розвитку у дітей емпатії.  

Функції дитячої дружби

Дружба між дітьми необхідна. Вона заснована на взаємодіях з можливістю зміни ролей, тому що діти належать до одного й того ж еволюційного рівня. Фактично це горизонтальні відносини, в яких діти вчаться навичкам співпраці і змагання.  

Дружба між дітьми - це справжній зал для соціальних відносин. Вони відчувають прихильність, гармонію і взаєморозуміння, а також суперництво, ревнощі і примирення. У взаємовідносинах з товаришами з перших вуст переживаються певні моральні принципи, такі як почуття справедливості, солідарності та лояльності. З дружбою діти експериментують, вчаться регулювати себе.    

Три головні якості дитячої дружби 

Як уже згадувалося, дружба між дітьми - це справжній тренажер для навчання соціальним навичкам. Дружба між дітьми, насправді, може сприяти появі деяких якостей, які при правильному управлінні будуть сприяти благополуччю і рівновазі. 

• Просоціальна

Дружба з дітьми сприяє просоціальній поведінці. Діти, які здатні встановлювати дружні відносини з однолітками, більш схильні до цілеспрямованої поведінки. Вони захищають і покращують добробут інших. Ці діти, насправді, частіше жертвують або допомагають нужденним. Дружба між дітьми сприяє співчуттю.     

• Співробітництво

Дружба тренує співпрацю. Таким чином поліпшуються комунікативні навички та довіра до іншого. Діти вчаться працювати разом для досягнення спільної мети, терпіти розчарування та усвідомлювати цінність очікування.  

• Посередництво

Як і в будь-яких відносинах, в дружбі можуть бути моменти протистояння. Більш того, вони повинні бути присутніми. Наявність позитивних відносин з однолітками допомагає тренувати навички компромісу, переговорів і примирення .  

Роль дорослих у дружбі між дітьми

• Не квапити. Бажано не примушувати дітей заводити друзів. Важливі особисті смаки та переваги дитини. І час теж необхідний. Способи, якими зароджується дружба, також різні. Все, що дорослий може зробити, так це допомогти дітям вивчити міжособистісні відносини, передавши їм почуття цікавості. Як завжди, приклад відіграє вирішальну роль. Якщо батьки будуть розвивати здорові та конструктивні дружні відносини, у дітей буде хороша модель, на яку можна рівнятися.        
• Чутливість. Це складно, але ми повинні намагатися не надто втручатися в дружбу між дітьми. Проте, важливо проявити обережність, щоб зрозуміти якість відносин. Дітей потрібно вчити дружбі та доброті відносин, які завжди повинні бути збалансованими і здоровими. Ось чому необхідно проявляти співчуття перед лицем страждань, викликаних сварками і сутичками з друзями, навіть якщо вони можуть здаватися неважливими. Це не означає замінити дітей і вказувати їм, що робити. Замість цього, більш важливо, щоб дитина відчувала себе зрозумілою і прийнятою. 
• Знайомство. Щоб не бачити страждань дітей, ми часто схильні надмірно захищати їх від певних переживань. Наприклад, дорослий втручається до того, як діти можуть по битися. Не варто! Переживання конфліктів, конфронтації і сварок, типових для дружніх відносин, є життєвим тренувальним майданчиком. Вони допомагають відточувати корисні навички, щоб навчитися будувати і підтримувати гарні і конструктивні дружні стосунки. Суперечка здорова і конструктивна, якщо все зроблено правильно. Справжня дружба також складається з цього, і діти теж можуть багато чому навчитися один в одного.   
•  
• Зупинимо насилля в сім’ї
  Відповідно до закону “Про попередження насильства в сім’ї” насильством в сім’їє будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного характеру одного члена сім'ї по відношенню до іншого, якщо ці дії порушують права і свободи члена родини як людини та громадянина, завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізичному чи психічному здоров'ю.

  Також закон визначає чотири форми насильства:

  1. фізичне,

  2. психологічне,

  3. сексуальне

  4. економічне.

  Фізичне насильство - це

  1. штовхання

  2. ляпаси, стусани і удари

  3. шпурляння предметів

  4. погроза зброєю або поранення

  5. перешкода при спробі вийти з будинку

  6. коли зовні закривають в приміщенні

  7. залишають в небезпечних місцях

  8. коли він/вона відмовляється допомогти, а ви хворі, поранені або вагітні

  9. перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою

  10. не дає заснути вночі

  11. відмовляється купувати продукти харчування й інші, необхідні для родини товари

  12. псує ваше майно

  13. ображає дітей Психологічне насильство - це

  1. погрози, знущання, образи та приниження

  2. коли він/вона вас критикує

  3. кричить і/або кривдить

  4. ігнорує ваші почуття

  5. піднімає на сміх ваші переконання

  6. кривдить ваших родичів і друзів для того, щоб прогнати їх

  7. забороняє виходити на роботу

  8. відмовляється виходити з вами на люди

  9. перешкоджає вам підтримувати відносини з родичами й друзями

  10. не дає користуватися телефоном

  11. принижує на публіці

  Сексуальне насильство - це

  1. примушування до сексу - навіть коли ви одружені чи у відносинах

  2. коли з вами поводяться як із сексуальним об'єктом

  3. коли він/вона змушує роздягатися

  проти вашої волі

  4. займається сексом з особливою

  жорстокістю

  5. змушує вступати в статеві відносини після побоїв

  6. проявляє виняткові ревнощі й

  звинувачує у любовних зв'язках

  з ким-небудь

  7. змушує дивитися й/або повторювати порнографічні дії Економічне насильство - це

  1. шантаж, погрози не давати гроші

  2. змушувати щось робити за гроші - навіть коли ти не заробляєш або маєш фінансові труднощі

  3. вимога детальних звітів, як і на що витрачаються гроші

  4. прийняття грошових і фінансових рішень без вашого відома або згоди

  5. пряма заборона працювати чи, навчатись або дії, спрямовані на те, щоб ви не змогли працювати або вчитися

  6. витрачання грошей виключно на себе, відмова в наданні грошей на оплату рахунків, їжу, речі для дітей тощо

  7. крадіжки грошей або матеріальних цінностей у партнера й експлуатація власності партнера заради власної вигоди
  Як відрізнити насильство в сім’ї від конфлікту

  Часом доволі непросто відрізнити насильство (передусім психологічне) від конфліктних ситуацій, спорів, що виникають у кожній сім’ї та не становлять загрози подальшому розвитку здорових стосунків. У такому випадку для визнання факту домашнього насильства слід звернутися до його ознак:

  1. умисність (з наміром досягнення бажаного результату);

  2. спричинення шкоди;

  3. порушення прав і свобод людини;

  4. значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов’язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.

  Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством. Наприклад, якщо немає порушення прав і свобод людини, це не насильство, а правомірне застосування сили.

  Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.

  Межу можна визначити так: якщо подружжя розв’язує конфлікти на засадах компетентності, тобто виходячи з того, хто краще розуміється на тому чи іншому питанні, про насильство не йдеться. Натомість ситуації, коли основним способом розв’язання спірних питань стає принцип «хто сильніший, той і має рацію», або коли головною метою є не так справжнє розв’язання проблеми, як доведення власної правоти за будь-яких умов і в будь-який спосіб, стають сприятливим підґрунтям для виникнення насильницьких стосунків.

  Отже, різниця у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди, а не прагненням розв’язати спір. Для того щоб визначити, чи маємо справу саме з цим видом насильства, потрібно знайти всі чотири ознаки цієї дії.
  Причини, чому жертва не може піти від свого кривдника:

  • немає альтернатив (або жертва впевнена, що немає) працевлаштування та джерел надходження фінансів, адже часто всі грошові надходження контролює чоловік; ця проблема особливо вагома для жінок із дітьми;

  • немає житла або іншого помешкання, куди жінка могла би переїхати разом із дітьми;

  • соціальні, культурні й сімейні цінності, які декларують шлюб як найвищу цінність і закликають до збереження сім’ї за всяку ціну;

  • люди, які переконують жінку (або підтримують її впевненість) у тому, що вона сама винна в насильстві й може зупинити його, якщо підкориться вимогам партнера;

  • синдром набутої безпорадності;

  • іммобілізація внаслідок психологічної та/або фізичної травми: травмовані особи часто не можуть мобілізувати власні ресурси, необхідні для припинення деструктивних шлюбних стосунків і початку нового життя для себе і своїх дітей, особливо в період одразу після травмування.

  Зрештою, жінка може просто боятися насильника, який погрожує, що вб’є її чи дітей, якщо вона піде. І такі побоювання небезпідставні. За статистикою дослідження, проведеного у США, жінки, які покинули своїх кривдників, на 75% більше ризикують бути вбитими, ніж ті, хто зберігає стосунки. Ось тільки цикл насильства постійно повторюється. Лишатися із кривдником також небезпечно. До того ж психологічних травм зазнають всі члени родини.

  Коли діти живуть у сім’ях, де чиниться насильство, у них порушується психіка, і не тільки тоді, коли кривдять їх особисто, а й тоді, коли знущаються з близьких їм людей (найчастіше це їхні матері). Для хлопців-підлітків спостереження за насильством у сім’ї - один із чинників підліткових правопорушень і криміналізації в зрілому віці. За підрахунками, 63% підлітків–правопорушників, засуджених за вбивство, скоїли вбивство тих, хто бив їхніх матерів. Імовірність того, що хлопчики, які стали свідками насильства щодо матерів, у зрілому віці битимуть своїх партнерок, в 11 разів вища порівняно з хлопчиками із сімей, де насильству немає місця; такі діти в 6 разів частіше намагаються вчинити самогубство. Імовірність, що такі діти вживатимуть наркотики і алкоголь або скоять зґвалтування, підвищується на 50%. Насильство щодо їх матерів - одна з причин втечі підлітків із сімей.

  Наслідки насильства для кривдника:

  • Психологічна деградація. Психічні хвороби. Божевілля. Самотність.

  • В Україні зросла кількість самосудів – розправ жінок над своїми сімейними тиранами.

  • Намагаючись захистити матір від нападу батька насильника, підлітки можуть його вбити чи покалічити. Як наслідок, багато цих дітей перебувають у виховно-трудових колоніях для неповнолітніх.

  Наслідки насильства для жертви:

  • відчуття відсутності допомоги;

  • невпевненість;

  • безнадійність або безсилля;

  • відчуття провини;

  • відчуття придушення волі;

  • відсутність самоповаги;

  • травми та втрата працездатності;

  • настирливі спогади;

  • напади страхів, депресія;

  • фобії, смуток;

  • роздуми про самогубство;

  • самозвинувачення;

  • втрата довіри;

  • сумніви щодо віри в щось;

  • наркотична/алкогольна залежність;

  • жага помсти та інші.
  Що робити у випадку насильства в сім’ї

  Складіть заздалегідь план дій: що робити, куди піти у разі небезпеки. Якщо необхідно піти з дому – підготуйтеся: зберіть найнеобхідніші речі, ліки, одяг, ключі, особисті документи та документи, що підтверджують право власності на житло, автомобіль тощо. У випадку, якщо з вами будуть діти, також підготуйте все необхідне.

  Визначте не одне, а декілька місць, де ви могли б сховатися, якщо підете з дому. Пам’ятайте адреси, номери телефонів людей, яким ви можете довіритися у випадку загрози вчинення насильства, або організацій, до яких маєте намір звернутися.

  Заздалегідь продумайте можливі вирішення важливих юридичних питань. Якщо ви зважилися піти та розірвати сімейні стосунки, то паралельно виникнуть питання про розподіл спільного майна, встановлення місця проживання дітей та виплати аліментів.

  Юристи соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді чи громадських організацій можуть надати вам безоплатну консультацію, якою варто скористатися.

  Також подумайте про те, як уберегти дітей від повторення ситуації насильства – домовтеся і підготуйте необхідні документи до керівника дитячої установи або навчального закладу про те, що дітьми опікуєтеся тільки ви, і ніхто інший не має права забирати їх. Обов’язково подайте письмову заяву на ім’я директора з проханням віддавати дитину винятково вам.

  Якщо вам чи дітям кривдник завдав тілесних ушкоджень, обов’язково повідомте в поліцію та зверніться до медичної установи. Медичні висновки про отримані тілесні ушкодження можуть бути вагомим доказом того, що сталося.

  Якщо не можете визначитися щодо подальшого життя або вам важко прийняти рішення, розірвати цикли насильства – скористайтеся безоплатними психологічними консультаціями соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та неурядових організацій.
  Куди звертатися по допомогу у випадку проявів насильства

  Якщо член сім’ї вчиняє насильство, по допомогу можна звернутися:

  1. до поліції за номером 102 або до дільничного інспектора за місцем проживання;

  2. до відділу сімейної та гендерної політики Департаменту соціального захисту;

  3. до Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

  4. до Служби у справах дітей;

  5. до місцевого Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

  6. до представника Управління забезпечення прав людини Національної поліції;

  7. до медичних закладів системи охорони здоров’я;

  8. до громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства.

   

  ВІЛ/СНІД. Стосуються кожного!

   

  Життя – це те, що людина більш за все намагається зберегти і менш за все береже. Життя – це багатство, дане кожному з нас батьками. І хочеться, щоб воно було довгим та щасливим. А це можливо тільки за умови міцного здоров’я. І, щоб бути здоровим потрібно його берегти. Щодня, щохвилини, особливо напередодні 1 грудня – Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом  ми повинні пам’ятати, що життя – найцінніше , що є в людини.

  З того часу, як було відкрито новий вірус, епідемія ВІЛ/СНІДу охопила весь світ і забрала понад 20 млн., життів. Більше половини нових випадків зараження ВІЛ реєструється серед людей віком від 15 до 24 років. Щодня у світі інфікується понад 6 тисяч юнаків та дівчат.

  Що таке СНІД? 

  СНІД це хвороба, яка ослаблює організм людини настільки, що він більше не може чинити опір хворобам.

  СНІД це хвороба, яка ослабляє організм людини настільки, що він більше не може чинити опір хворобам.

  С-СИНДРОМ "Синдром" означає сукупність різних симптомів і хвороб.
     Н-НАБУТОГО Це означає, що він отриманий від когось ще, хто вже має вірус, що заподіює хворобу.

  І-ІМУННОГО Це захисна система нашого організму, яка захищає нас від хвороби.
     Д-ДЕФІЦИТУ Імунна система слабшає, звідси і "дефіцит". Вона не може більше «захищати тіло від хвороби.»

  Що таке ВІЛ?

  В-ВІРУС Вірус – це мікроорганізм, якого не можна побачити очима, або під мікроскопом. Він часто ховається в людському тілі багато років, перш ніж заподіє хворобу. Навіть коли людина здорова, він (вона) може передавати вірус іншим.

  І-ІМУННОГО ДЕФІЦИТУ Вірус руйнує імунну систему організму. Через деякий час, організм не може захистити себе від хвороби.

  Л-ЛЮДІНИ Вірус живе лише в людині, а не в тваринах або комарах.
            Шляхи інфікування

  ВІЛ-інфікована людина – це носій вірусу, здатний заражати здорову особу. Вірус передається:

  • при статевих стосунках з ВІЛ-інфікованою особою, коли через слизову оболонку статевих органів, прямої кишки чи ротової порожнини вірус проникає в організм статевого партнера;

  • через кров, насамперед через спільні шприци та голки при внутрішньовенному введенні наркотичних речовин, а також забруднений кров'ю, нестерильний медичний інструмент;

  • дитині від ВІЛ-інфікованої матері – інфікування відбувається під час вагітності, пологів чи годуванні грудним молоком.
  Підступність ВІЛ-інфекції у тому, що після зараження людина може довгий час не відчувати ознак хвороби, вважати себе здоровою і водночас заражати інших – насамперед своїх сексуальних партнерів та партнерів по голці. Період безсимптомного носійства може тривати 8 – 10 і більше років, після чого розвивається СНІД.

  Збудник СНІДу найчастіше вражає:

  • ін'єкційних споживачів наркотичних речовин, що користуються спільними шприцами, голками, при фасуванні наркотику та введенні його ін'єкційним шляхом;
  • сексуальних партнерів ВІЛ-інфікованих, що не застосовують засоби індивідуального захисту – презервативи.

  Не виключена можливість ураження ВІЛ при порушенні правил гігієни при голінні, манікюрі, татуюванні та деяких інших косметичних процедурах, а також при медичних маніпуляціях, які супроводжуються пошкодженням цілісності шкіри чи слизових оболонок з використанням нестерильних інструментів. Правильна і своєчасна обробка косметичного приладдя та стерилізація медичного інструментарію (чи використання одноразового) забезпечують безпеку їх застосування.
            Як вірус НЕ поширюється:

  – через контакт з іншими рідинами тіла (сльози, піт, слина).

  – через кашель, чхання, торкання, обійми, загальні тарілки або чашки, сидіння поряд з інфікованим, загальний душ або купання з ними.

  – Через поцілунки. Через комарів, клопів або тварин.

  – Через дотик до тіла померлого від СНІДУ.

  Визначити інфекцію можна:

  – у відповідь на проникнення вірусу, в організмі людини через 1-3 місяці утворюються антитіла. Їх поява є свідченням ВІЛ-інфекції, а виявляються антитіла за допомогою дослідження крові. Обстеження на СНІД проводяться в кабінетах довіри, де за бажанням це можна зробити анонімно.

  – зразки донорської крові досліджуються комплексно на ВІЛ, віруси гепатитів В і С, сифіліс в діагностичних лабораторіях станцій переливання крові.

  – вагітні жінки дворазово обстежуються на ВІЛ за добровільною згодою в жіночих консультаціях при взятті на облік та оформленні на пологи.

  – в лабораторіях діагностики СНІДу обласних (міських) центрів профілактики СНІДу обстежують контингенти людей, що відносяться до груп ризику: це особи, що вживають наркотики ін'єкційним шляхом, ведуть безладні статеві стосунки або мають статеві контакти з ВІЛ-інфікованими чи хворими на СНІД.
  Всі відомості стосовно ВІЛ-інфікованої особи є конфіденційними. Невідкладна медична допомога ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД надається в усіх лікувально-профілактичних закладах України

  Перебіг хвороби

  Перші симптоми хвороби спостерігаються в середньому через 1,5-3 місяці після інфікування. Це так звана гостра стадія ВІЛ-інфекції, і вона спостерігається не у всіх інфікованих. Для гострої стадії характерна тривала лихоманка, схуднення, нічне пітніння, збільшення лімфатичних вузлів. Продовжується недуга 2-3 тижні, і людина нібито одужує, проте вірус залишається в організмі і може інфікувати інших.
            Період безсимптомного вірусоносійства триває від кількох місяців до багатьох років (8 і більше). Протягом всього цього часу ВІЛ-інфікована особа почувається здоровою. Проте врешті вірус долає імунний захист і знижує опірність організму. Як наслідок, розвивається СНІД, який проявляється інфекційними хворобами, найчастіше це тривалі запалення легень (пневмонії), туберкульоз, вірусні хвороби (оперізуючий лишай, герпес, цитомегаловірусна інфекція), у деяких хворих розвиваються пухлини чи ураження нервової системи. Хвороба тягнеться кілька років, людина виснажується і гине.

  Хоча ефективних ліків від СНІДу ще немає, проте розроблено так звані антиретровірусні препарати, які впливають на рівень вірусу в крові, знижують його і цим значно подовжують життя ВІЛ-інфікованих, зменшують число смертей від цієї хвороби. Найкращим засобом запобігання зараження ВІЛ залишаються профілактичні засоби, дотримання та застосування яких дозволить виключити зі свого життя ризиковані миттєвості.

  Чи можна вберегти себе від СНІДу?

  На сьогодні ВІЛ-інфекція не має радикальних засобів лікування, тому головною зброєю в боротьбі з поширенням вірусу є попередження інфікування. У зв'язку з цим, необхідно:

  • приймати правильні щодо свого здоров'я рішення, намагатися протистояти таким факторам ризику, як потреба експериментувати, самоутверджуватись під тиском з боку однолітків та наркодільців;

  • уникати випадкових статевих контактів, бо чим більше сексуальних партнерів, тим вищим є ризик інфікування. Застосування презервативів значно знижує можливість інфікування партнера не тільки ВІЛ, але й збудниками венеричних захворювань, вірусних гепатитів.;

  • сексуальні стосунки з особами, що вживають наркотики, здебільшого неконтрольовані і вже тому небезпечні.

  • не застосовувати вже використані, брудні шприци та голки при введенні наркотиків.
            • важливо знати, що вагітні ВІЛ-інфіковані жінки можуть запобігти народженню хворої на ВІЛ-інфекцію дитини, якщо вони якнайраніше звернуться в жіночу консультацію, для проведення профілактичного лікування.
   
            ВІЛ може торкнутися кожного, тому важливо надавати ВІЛ-інфікованим психологічну підтримку. ВІЛ – позитивна людина має право вести особисте життя, мати друзів, одержувати інформацію і освіту. Людина має право жити!

   

  Мельничук К. Б., практичний психолог

   

          1. Створіть удома спокійну, дружню атмосферу. У разі необхідності робіть дитині зауваження коректно, не підвищуючи тону.

          2. Будуйте стосунки з дитиною на основі взаємоповаги і взаєморозуміння. Прислухайтеся до думки дитини, надавайте їй змогу вільно висловлюватися.

          3. Встановіть чіткі вимоги до дитини і будьте послідовними, вимагаючи їх виконання.

          4. Будьте терплячими стосовно дитини. Контролюйте власні негативні емоції.

          5. Заохочуйте допитливість дитини, збагачуйте розвивальне предметно - ігрове середовище сюжетними іграшками, книгами, настільними іграми тощо. Виділіть для дитини, по можливості, окрему кімнату або створіть їй власний дитячий куточок у загальній кімнаті.

          6. Поважайте дитину, вірте в її можливості, створюйте умови для її всебічного розвитку. Разом з дитиною відвідуйте дитячі вистави в театрі, переглядайте розвивальні телепередачі, читайте художню літературу. Обов'язково обговорюйте, аналізуйте отриману дитиною інформацію.

          7. Розвивайте в дитини впевненість у собі, активність, адекватну самооцінку. Хваліть дитину. Не залишайте непоміченою дію,що її дитина зробила самостійно, доклавши певних зусиль.

Що означає звичка гризти нігті?

          - У більшості випадків звичка гризти нігті виникає через внутрішнє напруження і душевного дискомфорту і є як би механізмом, за допомогою якого дитина намагається позбутися від внутрішнього протиріччя.

          - Це - спроба позбутися від прихованої агресії через задоволення і заспокоєння, які і дає дитині звичка гризти нігті. Робити йому зауваження або стукати по пальцях недостатньо (це може і нашкодити), необхідно розібратися у внутрішніх проблемах дитини.

• Перше. Дізнатися, коли це почалося. Можливо, поштовхом послужили ті випадки, коли ви були з ним дуже суворі або жорстокі, надміру вимогливі або, з його точки зору, несправедливі. Можливо, причина - ревнощі, яка вплинула на стосунки між батьком, дитиною, братиком і сестрами. Причин може бути безліч, тому в першу чергу необхідно зняти напругу у малюка, і викликати у нього більше життєрадісних емоцій.
• Друге. Цей факт може бути поверненням до ще більш раннього моменту в житті дитини. Це означає, що батьки мало звертають уваги на дорослішання дитини, на його потребу рости і бути старше. У такому випадку потрібно звернути увагу на успіхи, проявити любов і схвалення. Без сумніву, дитині необхідні наша допомога і підтримка у виконанні ним «дорослих» обов'язків.

          - Батькам доведеться відмовитися від надмірної агресії, тиску, погроз і докорів - це найкращий спосіб позбавити дитину від звички гризти нігті.

Мельничук К. Б., практичний психолог