СЕНСОРНО-ПІЗНАВАЛЬНИЙ РОЗВИТОК

							Розвиваємо у малят сенсорику та дрібну моторику
																																			         У ранньому віці дитина отримує багато різноманітних вражень з навколишнього світу. Вона розрізняє кольори, форми, величини. Але далеко не всі ці властивості й далеко не завжди привертають увагу малюка, мають для нього якесь життєве значення і є тими ознаками   предметів, які він враховує в своїх діях. Тож дуже важливо вчасно збагатити дітей зоровими, слуховими, дотиковими враженнями, чому насамперед сприяє належно обладнане навколишнє предметне середовище.
											           Однак  досить часто  групові приміщення для дітей раннього віку  бувають перенасичені великою кількістю матеріалу. Він розміщений на поличках, столах, у шафах,  на килимі, а дитини, якій, здавалося б, усе це призначено, практично не залишається місця.  Вихователі ж ніяк не наважуються розстатися з накопиченим матеріалом,  старими іграшками (адже все це так нелегко давалося).  Забуваючи часом головну вимогу –  іграшки та обладнання мають створювати оптимально насичене (без надмірної кількості та без дефіциту) цілісне, багатофункціональне середовище, де традиційні матеріали й матеріали нового покоління  підібрано збалансовано, з урахуванням педагогічної цінності, вікових особливостей розвитку дітей  (від одного до трьох років). 
											           Іграшки в групах дітей раннього віку тут досить великі (сумірні самій дитині або ляльці). Здебільшого це предмети, що імітують побутову обстановку:   великі іграшкові меблі, ліжечко, столик, стільці, кухонна плита, шафа,  умивальник  тощо. Усе це розміщено в стилізованому будиночку під «черепичним» дахом (дах яскравий, різноколірний, вив'язаний вручну вихователем Вірою Корнієць). Є й диванчик, на якому можуть сидіти ляльки і діти.
											           Зазначу: в просторі групового приміщення досить мати 3-4 таких цілісних комплекси. Інші ігрові матеріали розміщені на низьких стелажах,  у пересувних ящиках на коліщатках. Вони доступні, перебувають у полі зору дітей, мають постійне місце, що дуже важливо. Адже малята погано реагують на просторову зміну обстановки й віддають перевагу стабільності. Однак час від часу ігровий матеріал (ляльки, посуд, машини тощо) змінюється, що підвищує інтерес до нього, сприяє кращому застосуванню. Так, якщо вихователь помітив, що малята менш охоче грають з пірамідками, будівельним матеріалом, їх на якийсь час прибирають. В ігрових куточках  створюються так звані ігрові ситуації – підказки: ляльки сидять за столом, на якому розставлений посуд, немовля лежить у ліжечку тощо. Це спрямовує увагу малюків на ту чи іншу діяльність.
											             Початок другого року життя – період наочних узагальнень, коли діти об’єднують предмети не стільки за істотними ознаками, скільки за ознаками, що впадають в око за зовнішньою схожістю: кольором, величиною. Здатність узагальнювати предмети, орієнтуючись на їх суттєві ознаки, у малят з’являється згодом, з набуттям досвіду.
											          Діти раннього віку перебувають під владою зовнішньої ситуації, їхні дії залежать від того, які предмети їх оточують. Тому матеріали в групі здебільшого представлені об'єктами для дослідження в реальній дії. Вони  яскраві, привабливі, цікаві для малят. Ці об'єкти зі спеціально виділеними, ніби підкресленими фізичними властивостями (кольором, формою, величиною) допомагають дітям ознайомлюватися із зовнішніми властивостями речей та освоювати    дії з ними (пірамідки, стрижні для нанизування кілець, шнурівки,  застібки, котушки тощо). Малятам подобається грати великими котушками, до яких прив’язані мотузки (завдовжки 70 см). Дитина однією рукою тримає котушку, а другою намотує чи розмотує мотузку (від себе або до себе).   
											Вихователь може сконструювати кілька пірамідок-ляльок. Діти обстежують їх за допомогою зорового і тактильного       аналізаторів. Кільця пірамідок різних розмірів  зроблено з поролону й обплетені нитками (вовняними, бавовняними, шовковими) різних кольорів (жовтого, зеленого, білого, синього, фіолетового, червоного, помаранчевого).
											        Спеціальні досліди (Л. Венгера) з вивчення сприйняття дітьми кольору показали,  що, коли дитина знає, наприклад, жовтий колір, але не знає помаранчевого, вона помилково сприймає помаранчевий колір як жовтий. Тому важливо ознайомлювати дітей з основними кольорами спектра та їхніми відтінками.
											          Граючи з пірамідкою, наслідуючи дії вихователя (знайти потрібне кільце), малята спочатку не зважають на колір. І це не тому, що вони погано розрізняють властивості (що має місце вже в перші місяці життя), а  через нерозуміння їхнього значення, відсутність постійного орієнтування на них. Вихователь називає всі кольори, спрямовуючи дії дитини (знайди таке саме червоне кільце, як у мене, давай-но знайдемо зелене кільце тощо), але не ставить за мету, щоб дитина їх обов'язково запам'ятовувала. Повноцінне засвоєння назв кольорів відбувається тільки у зв'язку з оволодінням сенсорними еталонами. Для малят 2-3-го року життя досить запам'ятати назву самої властивості – «колір», а також, можливо, назви одного-двох кольорів.
											         Виконуючи дії, діти навчаються порівнювати, розрізняти величину кілець пірамідки, розуміти й позначати словами: велике, маленьке, найменше,  найбільше  кільце, добирати кільця у порядку зменшення.                    
											         Особливість уявлень про співвідношення предметів за величиною полягає у визначенні на око тонких кількісних розходжень між порівнюваними предметами. Таке визначення розходжень має назву окомір. Щоб удосконалювати окомір малят, їх навчають розв’язувати щоразу складніші завдання. Спочатку вибір на око більшого (меншого) кільця з двох, потім – вибір кільця за зразком (коли з двох кілець треба вибрати на око те, що дорівнює за величиною третьому). Тут сенсорне виховання тісно переплітається з розвитком мислення малят.
											            Обстежуючи пальчиками кільця пірамідки, діти ознайомлюються з їхньою фактурою, можуть відчути, що є кільця, м'які на дотик (з вовняних ниток). Є цупкіші (з бавовняних ниток).  Є кільця ніжні, такі, що ковзають у руках (із шовкових ниток).  Малятам від 2 до 2,5 року можна давати пірамідки з 6-8 кілець, від 2,5 до 3 років – із 8-10 (12) кілець.
											               Нанизуючи кільця на пірамідку, діти засвоюють прямі та зворотні дії. Не біда, якщо в малюка спочатку не виходить пірамідка, і він просто маніпулює з   кільцями, які йому до вподоби. Це нормально. Адже дитина отримує задоволення від самих дій, а також  від різних змін предмета, що виникають завдяки цим діям. Прийде час, коли в неї щось вийде. Малюк зафіксує цей момент у своїй свідомості, а потім охоче повторить цю дію ще й ще. Адже цілеспрямована діяльність дітей цього віку формується на основі маніпуляцій з різними предметами через спроби та помилки.
											Проводячи ігри з пірамідками, вихователі використовують такі прийоми: показ зразка з називанням дій та форм ігрового матеріалу; спрямування дій руки дитини рукою дорослого при одночасному називанні; поступове ускладнення словесної регуляції дій малят (без показу) у вигляді підказки (по ходу), навідного запитання, повної словесної інструкції; використання методу раптової появи та зникнення предмету, що викликає орієнтовну реакцію дитини.
											             У групі також мають бути  прості матеріали, що належать до типу образно-символічних. Вони дають змогу розширити коло уявлень дітей про навколишній світ, сприяють розвитку їхнього мовлення. Це набори картинок із зображеннями тварин, рослин і плодів, розрізні (складні) кубики й картинки (з двох-чотирьох елементів), парні картинки для порівняння.
											         Організовуючи роботу з дітьми, педагоги спираються на сучасні дослідження дрібної моторики руки. Вона є одним з елементів рухової сфери, безпосередньо пов'язаної з оволодінням предметними діями, розвитком продуктивних видів діяльності й, що не менш важливо, з мовленням дитини та письмом.  Це, зокрема, дослідження М. Кольцової та Л. Фоміної. Дуже важливо, щоб педагоги усвідомлювали, що в головному мозку, проекція кисті руки займає близько третини всієї площі рухової проекції, вона  дуже близько розташована до мовленнєвої моторної зони. Тож, проводячи з маленькими дітьми протягом  дня, у різний час (у цілому 20 хвилин), тренування   пальців в іграх: нанизування ґудзиків на дріт, різні вправи із застібками, шнурівками, складання пірамід, мотрійок тощо, ми значною мірою  сприяємо розвитку мовлення малят.
											            Рівень розвитку мовлення прямо залежить від розвитку тонких рухів пальців рук. Якщо розвиток рухів пальців відповідає вікові (нормі), то й розвиток мовлення теж у межах норми, якщо ж розвиток пальців відстає – відстає й розвиток мовлення, хоча загальна моторика при цьому може бути в межах норми й навіть вище.
											          Часто можна почути від батьків традиційне запитання:  Як ви готуєте дитину до школи? При цьому маються на увазі читання, письмо, математика (логіка), англійська мова.    Як же вони дивуються, почувши, що  підготовка руки дитини до письма у дошкільному навчальному закладі починається із груп раннього віку. І це не виконання завдань у прописах, а кропітке навчання дітей самостійно застібати ґудзики, кнопки, зав'язувати на бантик шнурки, малювати, ліпити. Ми запитуємо в батьків чи знають вони, що руховий акт письма потребує тонкої координації рухів, тривалої фіксації суглобів, пов’язаної зі значним статичним навантаженням і цього не навчити за рік чи два. Тож розвивати дрібні м'язи руки необхідно саме з раннього віку особливо у тих дітей, які мешкають у великих містах. 
											            Нажаль, у більшості сучасних дітей відзначається загальне моторне відставання. Батьки, наприклад, намагаються для зручності купувати взуття, куртки на липучках, щоб  дитина не «мучилася», зав'язуючи шнурки, застібаючи кнопки й ґудзики. При цьому дорослі забувають, що саме ці, постійно повторювані  протягом років дії розвивають та зміцнюють дрібні м'язи руки, що так потрібно першокласникові при письмі.
											           Отже, вихователям груп раннього віку необхідно створювати умови, які  сприяли б розвитку сенсорики та дрібної моторики дітей і вести роз’яснювальну роботу серед батьків про важливість цього розвитку. 
											 
											Література
											1.  Бачина О.В. Коробова Н.Ф. Пальчиковая гимнастика с предметами. – М.: Издательство „АРКТИ”, 2007. – 86 с.  
											2. Кольцова М.М. Ребенок учится говорить. – Екатеренбург  Издательский центр  «ФАКТОРИЯ» , 2006.- 150с. 
											3. Печора К.Л., Пантюхина Г.В. Голубева Л.Г. Дети раннего возраста в дошкольных учреждениях. – М.: Издательский центр  „Владос”, 2004. - 143 с.
											4. Підбір і використання іграшок для дітей дошкільного віку в дошкільних навчальних закладах. Методичні рекомендації МОН України // Дошкільне виховання, 2008,  № 9. – С. 18 –23.
											 5. Полякова М.Н.  Особенности организации развивающей среды в   
											 возрастных группах детского сада // Дошкольная педагогика.- 2001.- № 1.  
											 С. 12 –16.
											6. Школьник С. Веселі пальчики // Дошкільне виховання, 2009,  № 1. – С. 22 –23
								
							 
							7. https://sites.google.com/site/ternvokrivojroghome/rozvivaemo-u-malat-sensoriku-ta-dribnu-motoriku
							Дем'яник Л. О., вихователь
							ДИДАКТИЧНІ МАТЕМАТИЧНІ ІГРИ
							 
							У грі дитина живе, і сліди
							цього життя залишаються в
							ній глибше, ніж сліди
							справжнього життя.
							К. Д. Ушинський
							 
							          У сучасній педагогіці дидактична гра розглядається, як ефективний засіб розвитку дитини, розвиток таких інтелектуальних психічних процесів як увага, пам’ять, мислення, уява. Серед великого різноманіття дидактичних ігор чільне місце займають дидактичні ігри математичного змісту.
							          Дидактичні ігри математичного змісту – найбільш відомі і часто використовувані в сучасній практиці дошкільного виховання види цікавого математичного матеріалу. Це «ігри, спеціально призначені для реалізації цілей навчання. Вони розвивають сенсорні (чуттєві) орієнтування дітей (на форму, величину, колір, розташування предметів в просторі і т.д.), спостережливість, увагу, пам’ять, мислення, рахункові вміння, мову, уявлення про навколишній світ». Ці ігри можна віднести до організованої дитячої діяльності, тому як їх здійснення відбувається під безпосереднім керівництвом, або за участю педагога.
							          Специфічною ознакою дидактичних ігор математичного змісту є їх навмисність, плановість, наявність певної мети і передбачуваного результату. Такі математичні ігри використовують в роботі з дошкільнятами, щоб допомогти кожній дитині реалізувати закладені в ній неабиякі здібності мислити логічно та конструктивно.
							          Різновидом математичних ігор і завдань є логічні ігри, завдання, вправи. Вони спрямовані на тренування мислення і під час логічних операцій і дій. З метою розвитку мислення дітей використовують різні види нескладних завдань і вправ. Це завдання на знаходження пропущеної фігури, продовження ряду фігур, на пошук чисел, яких бракує в ряду фігур (знаходження закономірностей, що лежать в основі вибору цієї фігури і т. д.)
							          Дидактичні ігри математичного змісту умовно можна поділити на наступні групи:
							          1. Ігри з цифрами і числами.
							          2. Ігри подорож у часі.
							          3. Ігри на орієнтування в просторі.
							          4. Ігри з геометричними фігурами.
							          5. Ігри на логічне мислення.
							Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання, справедливо вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога та дітей, продуктивної форми їх спілкування з наявними елементами змагання, безпосередності, природного інтересу. Визначальними при цьому є думки класиків педагогіки. А. Макаренко називав гру усвідомленою діяльністю, а радість гри – «радістю творчою», «радістю перемоги».
							В. Сухомлинський писав: «У грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку».
							 
							Завдання вихователя при підготовці і проведенні ігор
							Добираючи ігри, продумуючи ігрову ситуацію, необхідно обов’язково поєднувати два елементи – пізнавальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, вихователь повинен чітко спланувати діяльність дітей, спрямовувати її на досягнення поставленої мети. Коли визначено певне завдання, педагог надає йому ігрового задуму, накреслює ігрові дії. Власне ігровий задум, який спонукає дітей до гри, і є основою ігрової ситуації. Через ігровий задум виникає інтерес до гри. А коли з’являється особиста зацікавленість, виникає й активність і творчі думки, і дії, і переживання за себе, команду чи весь колектив – усе без чого не можлива ігрова діяльність.
							Готуючись до занять, вихователь має заздалегідь підготувати необхідний дидактичний матеріал, продумати послідовність ігрових дій, організацію дітей, тривалість гри, підведення підсумків.
							Проводити ігри, створювати ігрові ситуації важливо на кожному занятті. Тому гра повинна ввійти в практику роботи педагога як один з найефективніших методів організації навчальної діяльності дошкільників.
							Гру можна пропонувати на початку заняття. Ігри, що пропонуються на початку, мають збудити думку дитини, допомогти їй зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямувати увагу на самостійну діяльність. Інколи гра може бути ніби фоном для побудови всього заняття. Коли ж діти стомлені, їм доцільно запропонувати рухливу гру. Проте слід пам’ятати, що окремі ігри занадто збуджують емоції дітей, надовго відвертають їхню увагу від основної мети заняття. Адже діти дошкільного віку не вміють керувати своїми емоціями, переключати увагу, зосереджуватись у потрібні моменти. Тому ігри пов’язані з сильним емоційним збудженням, слід проводити лише в кінці заняття.
							 
							СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
							1. Ардобицька К. Використання навчальних ігор на уроках математики / К. Ардобицька // Дошкільне виховання. – 2007 – №1 – С. 29.
							2. Бабанський Ю.К. Методы обучения в современной общеобразовательной школе / Ю. К. Бабанський. – М. : Просвещение, 2005. – 208 с. ....
							3. Щербакова К.Й. Методика формування елементарних математичних уявлень у дошкільників : навч. посібник / К.Й. Щербакова. – К. : Вища школа, 2007. – 240 с.
							4. https://magistr.ua/works/50/139968/
							 
							5. https://naurok.com.ua/didaktichni-igri-na-urokah-matematiki-23711.html
							 
							Чемерис Г. П., вихователь
							СЕНСОРНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ
							          На другому році життя, якщо створені всі необхідні умови, у дитини спостерігається інтенсивний розвиток сенсорних здібностей, які визначають рівень сприйняття.
							          До 2-х років сприйняття стає більш точним і усвідомленим у зв’язку з опануванням таких функцій, як порівняння, зіставлення. На цьому рівні сенсорного розвитку в дитини формується вміння правильно виділяти властивості предметів та впізнавати предмети за комплексом властивостей.
							          Характерною рисою сенсорного розвитку, особливо в період від 1,5 до 2-х років є предметність сприйняття. Так, дитина орієнтується у формі предметів, коли за зразок виступають слова – назви цих предметів. Наприклад, предмети круглої форми – це і м’ячик, і куля, і колесо. Характерним є виділення властивостей знайомих конкретних предметів, а не ряди основних сенсорних еталонів.
							          Спеціально створені умови – у процесі проведення занять і в повсякденному житті – дозволяють забезпечити накопичення різноманітних зорових, слухових, дотикових вражень, формувати елементарні уявлення про основні різновиди величини (великий – маленький), форми (круг, квадрат, трикутник, овал, прямокутник), кольори (червоний, оранжевий, жовтий, зелений, синій, чорний, білий). У результаті стає можливим формувати вміння виділяти різноманітні властивості предметів, орієнтуючись на колір, форму, величину, звуки, фактуру тощо. А швидке включення сенсорних систем є однією з ключових здатностей людини, основ її потенційного розвитку.
							          У нормі діти з народження розрізняють усі кольори спектру і навіть деякі відтінки, проте враховувати колірну характеристику предметів під час дій з ними малятам складніше: колір неможливо визначити на дотик, він доступний лише для візуального спостереження.
							          Для дітей 3-го року життя, якщо для цього створені необхідні умови, характерний пришвидшений темп сенсорного розвитку. У цей віковий період сенсорне виховання, з одного боку, є, як і раніше, основним напрямом розвитку, а з другого боку, всі інші напрями розвитку базуються на сенсорній основі.
							          Потреба пізнання, тією чи іншою мірою сформована в дитини 3-го року життя, в основному спрямована на обстеження величини, форми, фактури предметів, співвіднесення частин.
							          Дитина на 3-му році життя намагається чіткіше наслідувати зразок, поданий дорослим. Тепер малюк, отримавши дидактичний матеріал, із задоволенням розглядає його, слухає пояснення дорослого, розуміє, чого від нього хочуть, і лише потім починає діяти, дотримуючись інструкції дорослого.
							          Більш досконалою стає координація рухів рук під контролем зорового аналізатора, що дозволяє виконувати такі завдання, як гра з мозаїкою, будівельними наборами, малювання пензликом та олівцем.   
							          На третьому році життя завдання сенсорного розвитку значно ускладнюється. Це пов’язано з загальним психофізичним розвитком, передусім із початком формування нових видів діяльності (ігрової, елементарної продуктивної діяльності тощо).
							          У зв’язку з цим необхідно створити умови для інтенсивного накопичення різноманітних уявлень про колір, форму, величину, фактуру, віддаленість предметів і явищ як у процесі спеціально організованих ігор-занять, так і в повсякденному житті. При цьому важливо, щоб уявлення про сенсорні властивості та якості предметів були не лише різноманітними, а й систематизованими.
							          Після 3-х років основне місце в сенсорному вихованні займає ознайомлення дітей із загальноприйнятими сенсорними еталонами та способами їх використання. Зважаючи на різкий стрибок у розвитку мовлення, необхідно врахувати потяг дітей до відтворення за зразком дорослого слів (назв форм, кольору) та самостійного їх уживання.
							          У результаті систематичної роботи з сенсорного виховання дітей раннього віку у них формуються вміння та навички, які свідчать про відповідний рівень розвитку сприйняття.
							          Практичні здобутки дітей на час закінчення раннього віку
							          1. Групують предмети за кольором, формою, величиною при виборі з чотирьох варіантів.
							          2. Співвідносять різнорідні предмети за кольором, формою, величиною, фактурою, вибираючи з чотирьох варіантів.
							          3. Упізнають у різноманітті кольорових плям предмети і явища, які мають характерну колірну ознаку (сніг, трава).
							          4. Упізнають у плямах різної величини ведмедя і ведмежа, кішку і кошеня.
							          5. Визначають різноманітні предмети за їхніми характерними сенсорними ознаками (ліс, море, сонце, вогники).
							          6. Активно використовують предметні назви для позначення форми (цеглина, м’яч, куля, огірок).  
							          7. Активно використовують предметні назви для позначення кольору (трава, апельсин, помідор, сонечко).
							          8. Добирають предмети необхідної форми для розвитку самостійної сюжетної гри (вантажать на машину кубики певного кольору). Співдоповідь «Формування знань про сенсорні еталони у дітей раннього віку». Доповідь супроводжується показом відповідних слайдів – ілюстрацій до тез доповіді. Далі – обговорення доповідей, відповіді на запитання.
							 
							 
							          Джерело: «Сенсорне виховання дітей раннього віку». Навчально-методичний посібник для вихователів дітей дошкільного віку, студентів спеціальності «Дошкільна освіта», батьків та всім хто цікавиться питанням сенсорного виховання дітей раннього віку
							Дем'яник Л. О., вихователь
							Сенсорне виховання дітей раннього віку

							Основним завданням сенсорного виховання дітей раннього віку є оволодіння загальноприйнятими еталонами як засобами пізнання реальних предметів. Дітей цього віку вправляють у називанні еталонних властивостей та у співвіднесенні їх із реальними предметами.
							Вихователі реалізовують завдання сенсорного виховання під час різних видів діяльності дітей. Адже необхідною умовою розумового розвитку дошкільників, зокрема, формування в них елементарних математичних уявлень, є діяльнісний підхід, за якого діти активно пізнають світ у всіх видах діяльності — грі, праці, спілкуванні, навчанні, самостійній художній діяльності тощо.
							Організовуючи з дітьми всі ці види діяльності, педагог повинен:
							• створити умови, що дадуть змогу кожній дитині набути багатого чуттєвого досвіду, що є привілеєм дошкільного дитинства;
							• формувати вміння орієнтуватися в різних властивостях предметів та матеріалів навколишнього світу;
							• розвивати спостережливість;
							- пізнавальний інтерес до навколишнього світу;
							- здатність емоційно відгукуватися на події і явища навколишньої дійсності;
							• виховувати культуру сприймання.
							З огляду на те, що в освітній лінії «Дитина в сенсорно-пізнавальному просторі» стрижневою особистісною якістю розвитку є пізнавальна активність, вважаємо за потрібне сформулювати кілька важливих порад щодо активізації прагнення дитини до пізнання, зокрема:
							• підтримуйте дитячу ініціативу;
							• заохочуйте дітей до самостійних творчих пошуків;
							• переорієнтуйте освітній процес з керівництва діяльністю дітей на взаємодію;
							• забезпечуйте сприятливий психологічний клімат у колективі;
							• використовуйте методи та прийоми, спрямовані на підвищення пізнавальної активності дошкільників.
							Зазвичай, діти засвоюють сенсорні еталони у процесі дидактичних ігор і вправ, спрямованих на ознайомлення з формою, кольором, величиною та іншими властивостями предметів та матеріалів.

							Дем’яник Л. О., вихователь

Математичні казки для використання педагогами при плануванні освітньої роботи

Казка про Десятку

Одиниця і нуль були найближчими сусідами, часто ходили в гості один до одного. Одного дня був дуже великий вітер і він розніс хатинку одинички. Нулик це побачив і забрав її до себе. Одиниця подумала та погодилася. З тих пір, у хатинці живуть дві цифри, які складають число десять.

Казка про Шістку

Одного разу число шість пішло мандрувати. Першого дня побувало воно у понеділка, другого - у вівторка, третього дня - в середи, четвертого дня - в четверга, а п’ятого дня - до п’ятниці. А в суботу побула аж шість днів. Вони там гралися, співали, розказували вірші про природу. Коли Шістка пішла додому, вона взяла з собою суботу.

Цифра Один

Колись давним-давно на світі жили цифри. Всі вони були різні і кожен по своєму називався. Була така цифра, в якої одна паличка стояла рівно, а друга, трохи менша, навскоси. Інші цифри називали її Один. Мама була геть на неї несхожою, нагадувала гуску. Всі вважали, що один не мамина донька. Цифра Два, так звали маму, вирішила вигнати з дому маленьку Одиничку. Ішла вона лісом, ішла, і раптом щось в небі блиснуло. Одиниця не звернула уваги і рушила далі. Потім ще у небі блиснуло. І вона побачила, що перед нею стоїть точна копія її, тільки трохи більша. Та копія нагнулась до цифри і спитала - як звати. Потім сплеснула в долоню, коли взнала, що її звати Одиниця. І це не дивно, бо її теж було так звати. Менша Одиничка так зраділа, коли знайшла свою маму. І вони разом пішли на планету, яка називалась Книга. Там було багато Одиниць і її друзів. Цифра знайшла своє щастя.

Про Олівця, Гумку, і Лінійку

Жив собі Олівець. Він був дуже самотній, у нього не було ні друзів, а ні родичів, і він вирішив піти по світу у пошуку друзів.

Своєю дорогою він побачив Ручку:

- Привіт бездаро, - промовила Ручка.

- Я не бездара, - швидко відповів Олівець.

- То яку ти приносиш користь? - запитала Ручка.

- Я, - зі слізьми на очах, він обернувся і пішов далі: на зустріч бачить йому йде Гумка.

- Привіт! – сказав Олівчик.

- Привіт. - відказала Гумка.

- Чому ти такий засмучений ?– запитав Олівець.

- У мене немає друзів, - з жалем сказала Гумка.

- У мене теж, а давай дружити, - запропонував Олівець.

- Давай, - погодилась Гумка. Але я хотів би мати багато друзів. Я придумав, а давай разом будемо шукати ще друзів, сказала Гумка.

- Давай, - відповів Олівець. І вони пішли далі. Назустріч їм іде Лінійка. Виявилося, що вона теж шукає друзів. І тоді Олівець з Гумкою сказали в один голос:

- Давай дружити!

- Давайте, - відповіла Лінійка.

І з того часу вони ніколи не розлучаються один від одного. Олівець проводить лінію, а якщо вона виходить трохи кривою, гумка їй допомагає.

Число Нуль

В одній країні було королівство Математики. Правили там дві сестри – принцеси. Одну з них звали Додавання, а іншу Віднімання. Все було в цьому королівстві добре. Всі жили дружно й турбувалися один про одного. Та був у цьому королівстві злий чаклун – Нуль. Він вирішив заволодіти королівством, тому надіслав листи сестрам, в яких говорив, що кожна сестра вихваляється, що вона найважливіша в королівстві.

Принцеси розсердилися одна на одну і почали сваритися. А потім почали збирати війська, щоб довести, хто з них найголовніший. Та трапилося так, що проїзджали цим королівством два принци – брати: Множення та Ділення і побачили, що робиться в ньому. Дівчата дуже сподобалися їм. Принци сказали їм: - Чому ви сперечаєтеся? Адже, ви важливіші та головніші обоє. Без вас люди б не дізналися, ні скільки вони врожаю зібрали, ні на скільки більше вони зібрали пшениці, картоплі, яблук та всього іншого в порівнянні з попереднім роком. Без вас не буде успіху та ладу в королівстві. Сестри подумали та й зрозуміли, що юнаки праві. Вони вибачилися одна перед одною, обнялися і знову сонце радості засіяло в їх краї. Раптом де не взявся злий Нулик. Він розлютився і сказав, що хотів заволодіти королівством, поки дівчата сварилися. І тут принци зрозуміли, хто винен у цій сварці. Тож вони й сказали: - Бути тобі порожнім місцем, але дуже необхідним. Так і сталося, що нуль в складі числа дуже важливий, але наодинці ніщо.

Казка про геометричні фігури

           На краю світу дуже давно була країна Математика. А була вона зовсім маленькою. Всього кілька міст. І міста в цій країні були особливими. В одному жили цифри, в іншому знаки, у третьому геометричні фігури. От ця історія відбувалась саме в третьому місті.
          Кожна фігура, яка тут жила, була унікальною. І ніхто з мешканців цього міста ніколи не хотів зайняти місце іншої. У Трикутника було найбільше прихильників, адже саме з трикутників можна зробити квадрат, прямокутник чи ромб. Навіть пихата Трапеція з повагою ставилась до старого і мудрого Трикутника. А його молодші шанувальники Квадрат, Ромб і Прямокутник завжди питалися в старого вчителя поради.
            З іншого боку вулиці жили Коло і Еліпс.

Та найцікавішими фігурами міста, яких всі дуже любили за веселу вдачу, були Серце і Зіронька. Ці подружки не давати сумувати нікому в місті. Були вони нерозлучними і всі дні та вечори проводили на вулиці. Вдень порівнювали хмарини з фігурами, а ввечері спостерігали за небесними зірками і сперечались, яка з них сяє яскравіше.

Ось так і проходило життя у цьому містечку, поки одного ранку не сталося біди. Коло вирішило зайти до свого сусіда Еліпса, а того не виявилось вдома.
- Де ж він може бути? - питали один одного фігури на площі міста.
- Куди він подівся? Його й замінити не можна. З двох кіл ніколи не вийде еліпса. Хіба що він поправиться, - сказало Коло.

- Висновок один. Треба йти й шукати нашого товариша, - сказав Трикутник.
- Але де? Але як? - заклопотались Серце і Зіронька.

- За містом, - відповів трикутник.

Всі зібрались біля місцевих воріт. Ніхто з фігур вже й не пригадував, що твориться за межами їхнього міста. Вони ж так давно тут оселилися. Але йти довго не довелось. За кілька кроків від воріт фігури побачили Еліпса. Всі так зраділи, що кинулись йому назустріч.

- Де ж ти був? - питалися друзі. - Як же ми без тебе?
І ось що розповів їм Еліпс. Він був місцевим вченим і дуже любив читати. От в Історії Математики кілька днів назад він знайшов повідомлення про старого Кута, який приймав участь у створенні їхнього міста, а потім переселився до лісу, де мав змогу бачити різних тварин.

От Еліпс і вирішив перевірити, чи правда все це.
- І як, знайшов? - поцікавились Зіронька з подругою.
Навіть Трапеція зацікавлено нагнулась у бік Еліпса.

- Так. Але дорога до того лісу така довга і важка, що Кут запропонував мені заночувати у нього. І я погодився, - відповів той. - Дідусь Кут багато чого цікавого мені розповів, тому я й затримався. Тепер я частіше його провідуватиму.
- Добре, що ти повернувся, - сказали фігури і пішли на площу міста. Їм ще треба дослухати розповідь Еліпса до кінця. Але це можна зробити й поблизу рідного дому.

Чемерис Г. П., вихователь

«Як легко навчити дитину розрізняти ліво і право»

Ще триста років тому селян, яких брали у солдати, вчили розрізняти право і ліво на поняттях, з якими вони були добре знайомі з дитинства. Сіно і солому прив`язували до лівої та правої ніг, а команди на плацу звучали не "Лівою, правою!», а «Сіно, солома!». Звичайно, ми не пропонуємо таким старим способом вчити малюка розрізняти ліву і праву сторону. У нас сучасні перевірені методи, як швидко освоїти різницю. А такий розвиток дитини допоможе їй не тільки писати, а і в математиці та спорті.

1. Першим кроком на шляху до успіху може стати вміння дитини розрізняти, де знаходяться ліва і права рука. Оскільки мислення у малюків конкретне, рекомендується створити у дошкільника асоціації з іншими предметами. Наприклад, пояснити, що права рука - та, в яку він бере олівець або ложку.

2. Якщо плутанини з руками вже не буде, відкрийте дитині ще один «секрет»: все, що знаходиться з боку правої руки - теж праве. Наприклад, ніжка, око, вушко, щічка і т.д.

3. Важливо також натренувати вміння визначати розташування предметів в просторі, а не тільки частин тіла. Для цього попросіть дитину, щоб вона поклала іграшку праворуч від себе або запитайте, які предмети знаходяться по ліву руку від неї і т.д.

4. Такий же прийом використовуйте, коли ви з дитиною гуляєте на вулиці - звертайте увагу на предмети і об'єкти навколо. Не забувайте коментувати побачене. Наприклад: «Дивись, яка гарна собачка біжить зліва від нас. Бачиш?»Або «Які яскраві троянди на клумбі праворуч від тебе цвітуть, оце так!»

5. Під час прогулянки не забувайте робити акцент на майбутньому маршруті - це теж допоможе дитині навчитися відрізняти право і ліво. «Залишилося тільки повернути ліворуч - і ми вже майже вдома». Через деякий час можна ускладнити завдання - і пограти в гру «Проведи мене додому», коли дитина сама коментує пройдений шлях.

6. Вивчати де права і ліва сторони можна, роблячи практично що завгодно. У повсякденному житті, наприклад; відкриваючи шафу з речами дитини, ви можете поцікавитися: «А де це твоя червона футболка? Ось же вона, лежить зліва від синіх штанців». Або попросіть малюка вам допомогти - дайте завдання дістати книжку з полиці, яка знаходиться з лівого боку. Точно так, збираючись в садок, говорите, що один черевик потрібно надіти на ліву ніжку, а другий - на праву. Завдяки цим загадкам дитина зможе швидше запам'ятати слова та їх значення, які допоможуть їй орієнтуватися в просторі.

7. Необхідно, щоб дитина могла визначати ліво і право не тільки зі свого боку, але і з боку співрозмовника. Для цієї мети можна використовувати відображення в дзеркалі. Також зручно тренуватися на ляльці - спочатку посадіть іграшку спиною до дитини і запитайте, де в неї права рука. Після цього зав'яжіть на ній стрічку, а також на правій руці малюка. Потім поверніть ляльку обличчям до дитини, щоб стрічки у дитини і у ляльки опинилися з різних боків. Знову розгорніть її спиною до малюка - і стрічки збігатимуться. Важливо, щоб дитина , усвідомила, що права рука завжди залишається правою - змінюється тільки положення предметів відносно один одного.

Джерело:

http://womo.pp.ua/185-yak-legko-navchiti-ditinu-rozrznyati-lvo-hravo-8-rekomendacy.html

Шеремет Г. Р., вихователь