Гендерне виховання

Інтеграція – це система, що пропонує об’єднання, з’єднання, зближення навчального матеріалу в єдине ціле. Інтеграція одночасно є метою і засобом.   

Як мета інтеграція допомагає дітям цілісно сприймати світ, пізнавати красу навколишньої діяльності у всій її різноманітності.   

Як засіб інтеграція сприяє набуттю нових знань. Визначимо насамперед сутність понять «гендер» і «стать».

Стать – це сукупність тілесних, фізіологічних та поведінкових ознак, на підставі яких індивіда вважають хлопчиком( чоловіком) або дівчинкою ( жінкою).   

Ґендер – це соціально-психологічна стать людини, сукупність її психологічних характеристик і особливостей соціальної поведінки, що проявляються у спілкуванні і взаємодії.   

Поняття « стать» пов’язують з біологічними характеристиками за сферою сексуальної поведінки, що істотно ускладнює обговорення проблем, пов’язаних
зі статтю. Популярне сьогодні поняття «ґендер» містить ідею соціального моделювання та репрезентації статі у різних ситуаціях взаємодії

Інтеграція ґендерного компоненту у безперервну педагогічну освіту, на думку багатьох сучасних зарубіжних та вітчизняних теоретиків, є одним із визначальних факторів упровадження ґендерного підходу в роботу дошкільних навчальних закладів.  На думку Л. Штильової, засвоєння і сприйняття ґендерної  парадигми для педагогів «сприятиме звільненню професійного бачення від статево – рольових стереотипів як специфічних та серйозних бар’єрів  сприйняття особистості дитини, допоможе сконцентрувати увагу на реальних задатках і здібностях учнів різної статі». Зрозуміло, що робота над будь – якою новою справою супроводжується певними труднощами, усвідомлення яких важливе для їх успішного подолання. З одного боку, відсутність досвіду ґендерного виховання, неможливість застосування ряду методів та принципів ґендерної освіти внаслідок причин (недостатня кількість методичних посібників, рекомендацій) дали про себе знати з самого початку. З іншого боку, нова тематика, яка для багатьох педагогічних працівників здавалась у певній мірі радикальною, не завжди адекватною, сприймається з погляду на психологічний супротив, що часто виникає, коли ми зіштовхуємось з чимось новим і незвичайним.

Не завжди розумілась потреба впровадження гендерних уявлень у навчально – виховний процес. Не кажучи вже про велику місію у формуванні ґендерної культури особистості, як необхідної передумови існування демократичного суспільства. Це можна пояснити тим, що більшість сучасних освітніх працівників відчули на собі вплив традиційної освіти, що пов’язана з традиціями есенціалізму (представляє абсолютну істину) та біологічного детермінізму, в основі яких лежить статево-рольовий підхід у вихованні особистості. Він залишається домінуючим у сучасній педагогіці. Тому саме педагог є носієм патріархальних (право людини) ґендерних стереотипів і секситських (негативні статеві вчинки, сталий розвиток, сексуальне домагання) установок по відношенню до хлопчиків і дівчаток.

Інтеграція ґендерного підходу здійснюється згідно з адміністративною або самодіяльною стратегією, досягаючи локального чи глобального масштабу. Послідовна інтеграція ґендерного підходу в освітньо – виховне середовище навчального закладу закономірно приводить до інституалізації нового – ґендерного компонента змісту освіти й виховання дітей.

Інтегрувати ґендерний підхід в освітньо – виховне середовище навчального закладу означає спроектувати, методично забезпечити й реалізувати практично всі елементи нової гуманістично зорієнтованої технології організації методичної роботи педагогічних кадрів, мета якої – формування професійно важливих якостей особистості педагогів – ґендерологів як нового покоління кадрів сфери освітніх послуг, здатних успішно виконувати завдання ґендерної соціалізації та виховання дітей. Серед них чисельне місце посідає професійна компетентність педагога з ґендерного виховання.

Гендерна компетентність педагога являє собою структуровану систему знань про людину як індивіда, індивідуальність, особистість, а також професійно важливих (гностичних, інформаційних, комунікативних, організаційних) умінь, які набуваються одночасно з її власним досвідом.

Професійна компетентність з ґендерного виховання дітей – це новий і найважливіший аспект професіоналізму особистості і діяльності сучасного педагога, яка являє собою сутність як складно структуроване  новоутворення, що має у своєму складі три провідних компоненти:

• Предметно -  змістовний, який задає та відображає суть концептуальних засад у розумінні феноменів ґендеру і ґендерного підходу в освіті;
• Операційно – діяльнісний, що орієнтує на виконання специфічних функцій професійної діяльності, пов’язаних із ґендерним вихованням дітей;
• Особистісно – професійний, який обіймає зону розширення суб’єктивного простору професіонала через подолання власних застарілих ґендерних стереотипів й усвідомлення своїх нових потенційних можливостей самореалізації в усіх сферах життєдіяльності.  Інтеграція  ґендерного підходу в освітньо – виховне середовище дошкільного  навчального закладу забезпечує ефективність
  розвитку професійної компетентності педагогів із  ґендерного виховання, але слід застосовувати для цього інноваційні засоби і форми методичної роботи:

● Розроблення  ґендерних  проектів.

● Конкурси.

● Конференції.

● Майстер – клас.

● Семінари.

● Круглі столи.

На цих заняттях педагоги можуть обговорювати свій досвід та проблеми, пов’язані з упровадженням  ґендерних підходів у навчально – виховну роботу  ДНЗ.

А найважливіше те, що робота у сфері ґендерної освіти, як і в іншій діяльності, має бути безперервною. Тоді буде бажаний результат.

Таким чином, ґендерний компонент у системі дошкільної освіти постає як один із важливих принципів, покликаний змінити традиційний напрям навчально – виховних дій у роботі педагога. Він має стати складовою цілі, спрямованої на створення більш рівноправного та демократичного суспільства, у якому задекларовані принципи ґендерної справедливості.

Джерело: Формування гендерної компетентності дошкільників у процесі організації навчально-виховної роботи за Базовою програмою розвитку «Я у Світі»: методичні рекомендації /За заг.ред. Туркот Т.І., Херсон; КВНЗ«Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської обласної ради. – 2012. – 48с.

Мойко Л. М., вихователь-методист

Наука про ґендер є молодою, визначення і підходи часто лише формуються, тому можуть бути або несталими, або суперечливими, або такими, що змінюються.

Це стосується і поняття «ґендер», яке, залежно від контексту, має різні значення.

У Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» поняття «ґендерна рівність» виходить з правового контексту і пов’язане з впливом суспільних структур на життя жінок і чоловіків – їхні права, свободи, можливості, потреби тощо. Саме це чітко і однозначно закріплено законодавством. «Ґендерна рівність» визначається як «рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства». Наведене поняття можна вважати «розширеним» поняттям прав жінок і підвищення розуміння їх (жінок) внеску у життя суспільства.

«Розширення» відбулося тому, що дискусія про права жінок привела до актуалізації і прав чоловіків, які в деяких сферах теж упосліджені.

Державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована на:

• утвердження ґендерної рівності;
• недопущення дискримінації за ознакою статі;
• застосування позитивних дій;
• забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень;
• забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків;
• підтримку сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства;
• виховання і пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері;
• захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.

Інші існуючі визначення поняття «ґендер» мають відношення до того, що пов’язане з ґендерною ідентичністю, тобто з варіантами самовизначення людини. Як термін він використовується, але в українському законодавстві на даний час відсутній. І тоді, коли цей термін буде запроваджений, важливо чітко окреслити його різне застосування.

Інколи поняття «ґендер» ототожнюють із сексуальною орієнтацією, але це не є коректним. Сексуальність є іншою характеристикою соціальної ідентичноті людини. Також такими важливими характеристиками є – вік, етнічне походження, релігійні переконання тощо.

Ціннісні орієнтації українського суспільства, спрямовані на самовираження людини, передбачають повагу до її прав незалежно від особистих якостей, характеристик, належності до груп, а тому цей підхід має бути відображений в національному законодавстві, але це не означає, що таке відображення має бути некоректним.

Упровадження принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків є однією з важливих умов сталого соціально-економічного розвитку, позитивних змін у суспільстві та його благополуччя, реалізації прав людини та самореалізації особистості, запорукою ефективного розв’язання існуючих проблем, а також європейської інтеграції України та виконання міжнародних зобов’язань згідно з основними міжнародними договорами у сфері захисту прав людини, у тому числі Цілей Сталого Розвитку до 2030 року, затверджених Генеральною Асамблеєю ООН.

Серед населення України кількість жінок на вісім відсотків перевищує кількість чоловіків  (53,9% – жінки та 46,1 – чоловіки з 46465,7 тис. осіб станом на 2007 р.), що породжує серйозні демографічні проблеми, які є підґрунтям для ґендерної нерівності, як у бік жінок, так і чоловіків.

У 2015 році Україна посіла 67 місце серед 145 країн, згідно з Глобальним звітом про стан ґендерної рівності у світі, за індикаторами «ґендерне співвідношення серед депутатів Верховної Ради України та депутатів місцевих органів влади», «співвідношення середнього рівня заробітної плати жінок та середнього рівня заробітної плати чоловіків».

Зокрема, частка жінок у Верховній Раді України VIII скликання  становить  12%,  що  є несуттєвим збільшенням порівняно із попередніми скликаннями. У 2015 р. в 5 міністерствах з 17 (Мінмолодьспорт, Міноборони, Міненерго, Мінрегіонбуд, Мінкультури) на посадах у вищому керівництві не було жінок.

Лише одну з 25 обласних держадміністрацій очолює жінка. В 14 обласних адміністраціях жодної жінки немає на посадах заступника голови. Загалом лише 16% цих посад займають жінки.

За даними місцевих виборів 2015 року, у 22 обласних радах жінки становили 15%, у міських радах 18,1% (при існуванні законодавчої норми щодо не менше ніж 30% представленості у місцевих радах недопредставленої статі). Тридцятивідсоткову норму, передбачену законодавством, було забезпечено лише в одній міській раді, і не забезпечено у жодній із обласних рад.

Згідно з інформацією Державної служби статистики України, розмір середньомісячної заробітної плати жінок є на 26% нижчим, ніж у чоловіків.

Жінки контролюють лише 5 - 10% економічних ресурсів. У приватному бізнесі жінки володіють 30% малих, 12,7% середніх і лише 13% великих підприємств. Чимало професій та посад є недоступними для жінок в силу існування патерналістського законодавства. Наприкінці 2017 року Міністерство охорони здоров’я України відмінило заборонний список на 450 професій для жінок, розширивши їх спроможності на ринку праці.

Різниця в очікуваній тривалості життя жінок і чоловіків складає більше 10 років на користь перших, що визначається не стільки біологічними факторами, які складають 2-3 роки, а соціальними і створюють суттєві демографічні проблеми в країні та є показником низької якості життя.

Безкоштовність та доступність медицини давно вже є проблемою. Зростає вартість і пологів, яка б’є не лише по сім’ях, але, перш за все, по жінках. У державному пологовому будинку вона складає біля 17 тис.грн., а в приватному – більше 40 тис.6 Закриття ФАПів в сільській місцевості призводить до погіршення доступу сільських жінок до медичних послуг.

Моніторинг ЗМІ та рекламної продукції свідчить, що медійний та рекламний простір переповнені сексистськими та ґендерно дискримінаційними образами, що порушує  права людини й призводить до відтворення та поглиблення  негативних  ґендерних  стереотипів. Сексизм у ЗМІ підсилює існування таких проблем як сексуальна експлуатація, торгівля людьми     та дискримінація жінок у сфері праці. Існують «приховані» (зміст навчальних предметів, його відображення в навчально-методичній літературі, стиль викладання; упередженість в оцінюванні навчальних результатів) та «відкриті» (окремі програми/блоки для хлопців/юнаків та дівчат/юнок; мовленнєвий/мовний сексизм) елементи ґендерної дискримінації. У 2014 р. Міністерство освіти і науки звернуло увагу на стереотипи щодо жінок у шкільних підручниках. У 2016 р. розпочалася робота зі здійснення їх ґендерної експертизи. Недосконала ґендерна статистика не дозволяє провести моніторинг рівності у доступі до освіти.                                                                                                        

Така   ситуація  підживлюється  ґендерними  упередженнями  та  стереотипами,  які  є  одним    з «бастіонів» ґендерної нерівності. Вони впливають на реальну ситуацію навіть тоді, коли законодавство вимагає іншого підходу. Стереотипи дуже поширені у трудових відносинах. Для ґендерних  бар’єрів  на  ринку  праці  придумали  навіть  різноманітні  порівняння.  «Скляна  стеля»,

«липка підлога», «скляний підвал» – так називають специфічні прояви дискримінації проти жінок і чоловіків на робочому місці. Жінки опиняються між двох вогнів – між «скляною стелею» і «липкою підлогою», які чіпляють їх внизу і не дають сягнути верхівки.

«Липка підлога» – це низькі зарплати, які мало лишають шансів піднятися вище.

«Скляна стеля» стосується більше стереотипів, які не створюють начебто помітних бар’єрів для просування, але й не дають рухатися вперед.

«Скляний підвал» кидає чоловіків на найризикованіші та найнебезпечніші роботи (Ст.43 Конституції). Понад 90% усіх смертних випадків, пов’язаних із професією, трапляються з чоловіками.

Серйозною проблемою є ґендерне насильство, яке дорого коштує суспільству. У 2007 році українському бюджету реагування тільки на зареєстровані випадки насильства в сім’ї обійшлося приблизно в 158 464 540 грн7. Загальна ж вартість зареєстрованих випадків насильства в сім’ї в 2007 р. становила 669 249 795, 24 грн., причому більшу частину витрат були змушені понести самі потерпілі. У структурі цих витрат, більшість становлять ті, які лягають безпосередньо на плечі жертви – пов’язані з втратою майна (42,2%) і зі здоров’ям (19,3%).

Дані дослідження, проведеного в 2017 р. Фондом народонаселення ООН, показали, що економічні втрати, які несе українське суспільство внаслідок насильства щодо жінок, сягають до $208 млн. на рік8, при чому основна частина витрат, що зумовлені насильством щодо жінок, лягає на плечі самих постраждалих, і може сягати до $190 млн. на рік (більше 90% сукупних економічних витрат суспільства).

Проблема домашнього та ґендерного насильства і на сьогодні залишається гострою в Україні. Ця проблема ускладнюється ще й наявністю збройного конфлікту та тимчасовою окупацією частини Донецької та Луганської областей та незаконною анексією АРК, адже в таких ситуаціях завжди зростає кількість випадків сексуального насильства, пов’язаного із конфліктом. Із погіршенням гуманітарної ситуації на окупованих територіях, кількість випадків ґендерного насильства зростатиме і на решті території України.

Останнє також може бути викликане процесом демобілізації учасників АТО, оскільки вони потребують професійної психологічної допомоги для подолання агресії, обумовленої військовими діями.

Механізм запобігання та протидії насильству в сім’ї є недостатньо ефективним. Сьогодні соціальні служби лише надають соціальні послуги постраждалим від насильства замість проведення роботи, спрямованої на запобігання їх виникненню. Особливо гострою ця проблема    є в сільській місцевості та у віддалених гірських районах, де соціальні працівники, що можуть забезпечити допомогу постраждалим, практично відсутні.

Існує гостра необхідність забезпечення ефективної роботи, спрямованої на формування в суспільстві негативного ставлення до насильницької моделі стосунків, виявлення та забезпечення захисту осіб, які постраждали від різних видів насильства, а також розширення їх доступу до правових, медичних та соціально-психологічних послуг. Однак, слід зазначити, що саме ґендерний підхід при наданні соціальних послуг уразливим категоріям населення дає можливість не лише критично визначати їх потреби, але й надавати допомогу, враховуючи особливості у сприйнятті власних проблем жінками та чоловіками.

На сьогодні в соціальній політиці держави відсутній такий важливий компонент, як формування ґендерної чутливості в системі соціального захисту та соціального обслуговування населення.

Оскільки від розпізнавання ґендерної нерівності при виконанні соціальними працівниками своїх службових обов’язків залежить, наскільки дієвою буде допомога та чи взагалі буде дотримано принципи соціальної справедливості та соціальної відповідальності надавачів соціальних послуг, це питання має стати одним із пріоритетних завдань у професійній підготовці та підвищенні кваліфікації соціальних працівників.

Протягом 2015-2016 років на рівні держави затверджено ряд Державних стандартів надання різних видів соціальних послуг сім’ям, особам та групам осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах9. Не зважаючи на те, що одним із принципів надання таких послуг у деяких Стандартах визначено «дотримання прав людини, поваги до її честі та гідності», в жодному з них не говориться про урахування ґендерних особливостей отримувачів послуг при наданні їм допомоги та підтримки.

Також, незважаючи на те, що в соціальних службах здебільшого працюють жінки, посади, що передбачають прийняття рішень, як правило, обіймають чоловіки, які через стереотипне мислення по відношенню до ґендерного насильства не розглядають цю проблему, як одну з першочергових, що потребує вирішення. Отже, кошти на проведення надання послуг та заходів з протидії ґендерному насильству виділяються по залишковому принципу або ж не виділяються зовсім.

Тож структури соціального обслуговування населення, як і інші структури суспільства, є чутливими до ґендерних питань. Така чутливість особливо гостро постає на фоні реорганізації та оптимізації системи соціального обслуговування населення.

Зокрема, це відчувається при проведенні реформи щодо децентралізації влади та об’єднанні територіальних громад. Станом на кінець 2017 року вже існують випадки, коли ліквідовуються центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, або ж проходить їх об’єднання з територіальними центрами соціального обслуговування (надання соціальних послуг), головним завданням яких є створення умов для підтримки життєдіяльності людей з інвалідністю та осіб похилого віку, які не взмозі самостійно себе обслуговувати (придбання та доставка продуктів харчування, приготування їжі тощо).

Отже, важливість ґендерно-орієнтованого підходу при здійсненні заходів щодо соціального захисту та соціального обслуговування населення, зокрема його уразливих категорій, мають бути усвідомленими як на рівні держави так і посадовими особами керівних органів місцевої влади та безпосередньо фахівцями, які надають соціальні послуги.

ДЖЕРЕЛО:  Жінки. Мир. Безпека: Інформаційно-навчальний посібник з ґендерних аспектів конфліктів для фахівців соціальної сфери /Колектив авторів. – Київ, 2017. – 172 с.

Мойко Л. М., втхователь-методист

Здавалося б, книги — є книги. Комусь цікаві одні книги, комусь інші. І те, що саме людині подобається читати залежить виключно від його характеру, інтелекту й інтересів, але ніяк не від статі. Тобто і хлопчикам і дівчаткам цікаві приблизно одні й ті ж дитячі книги.

У цих твердженнях, звичайно, є частка істини, однак існує й інша думка про те, що у хлопчиків є свої, особливі переваги у виборі книг, засновані на відмінному від дівчаток засвоєнні інформації. І нехтувати цими особливостями, бажаючи прищепити хлопцям любов до читання у жодному випадку не можна.

Хлопчики ставляться до читання книг зовсім інакше, ніж дівчатка. Дуже добре ці відмінності ілюструє знаменита сценка клоуна-міма Полуніна, де герої — вона і він — обирають на який піти фільм: детективний або про любов? З вибором книг для читання відбувається приблизно те ж саме. У сюжеті книги хлопчики шукають дії, яскраві і сильні емоції, ясну і конкретну інформацію, в той час як дівчатка читають книги заради розваги і самопізнання. При виборі книг дівчатка прислухаються до сторонніх порад, а хлопчики не терплять подібного керівництва, воліючи діяти на свій страх і ризик, але швидше втомлюються, якщо відразу не знаходять бажаного.

При одному з університетів Норвегії існує Центр вивчення читання. Цей центр провів дослідження читацьких звичок і переваг хлопчиків. І хоча хлопчиків вивчали норвезьких, немає причин не довіряти цієї інформації, оскільки хлопчик — він і в Україні, і в Норвегії — хлопчик. І ось що з’ясували вчені:

• читають хлопчики набагато менше дівчаток;
• хлопчики не вважають читання книг кращою формою проведення дозвілля;
• художній літературі хлопчики воліють довідкову;
• хлопчики читають не для самопізнання, а частіше з практичною метою;
• набагато частіше дівчаток хлопчики читають журнали і газети;
• саме хлопчики головні споживачі коміксів;
• хлопчики залюбки читають про хобі, про спорт, загалом, про те, що становить найближче коло їхніх інтересів;
• хлопчики віддають перевагу таким жанрам художньої літератури, як пригоди, детектив, фентезі, фантастика;
• при виборі книги, велике значення має для хлопчиків її обкладинка та ілюстрації.

Орієнтуючись на вищеописані результати дослідження, можна порекомендувати наступне: до трьох років дитячі книги будуть однаковими і для хлопчиків і для дівчаток. Це можуть бути і вірші, і оповідання, і казки, і книги про тварин, головне, щоб це була якісна література. З трьох років інтереси хлопчиків вже орієнтовані в бік чоловічих, тому їм буде близька література про машини, казки про богатирів і їх подвиги.

Років з п’яти, крім чарівних казок і оповідань різних письменників про дітей цього віку, можна читати малюкам фентезі. До цього жанру, як не дивно, цілком можна віднести книгу Носова «Незнайко і його друзі», «Незнайко в сонячному місті», а вже «Незнайка на місяці» цілком можна вважати дитячим фантастичним твором.

Не треба перешкоджати дитині, якщо вона вважає за краще читати книги в електронному вигляді. Це такий же вид читання, може бути більш сучасний, тому не завжди звичний для батьків. Просто простежте за тим, щоб електронна бібліотека вашого малюка містила в собі якомога більше хорошої, якісної дитячої літератури, яка урізноманітнює їхнє життя, додає знань, розвиває почуття гумору та позитивне ставлення до життя. І, звичайно, не варто «бубоніти» про те, що «ти мало читаєш» і дорікати дитини в повній відсутності інтересу до книги, особливо якщо ви самі читаєте мало. Культура читання книг дитиною починається з наслідування, з прикладу, і тут головне, щоб цей приклад був позитивним, тоді залучити дітей до читання книжок не складе особливих труднощів.

Джерело: http://www.kidbook.com.ua/yaki-knyhy-chytaty-hlopchykam.html

Булікова В. І., вихователь

            Будь-яка небажана ситуація в житті людини залишає негативні наслідки в її житті, зокрема це стосується ситуації, якщо по відношенню до людини було вчинено чи вчиняється насильство.

            Незалежно від тяжкості пережитого, як правило, людина потребує допомоги для того, щоб справитись із такими наслідками, а в деяких випадках – зберегти своє здоров’я, або життя. Це потребує значних зусиль, як самої людини, так і спеціалістів, які надають необхідну допомогу.

            Здебільшого в суспільстві відсутнє належне розуміння наслідків насильства для людини, а постраждалі особи відчувають соціальне відчудження, що позначається в подальшому житті та на їх психологічному стані. Зокрема, це стосується ґендерно зумовленого насильства, від якого можуть страждати як чоловіки, так і жінки (будь-якого віку, походження та соціального становища). Однак жінки частіше від чоловіків страждають від: сексуального насильства (зґвалтувань, переслідувань, сексуальних домагань, ушкодження статевих органів, примусової стерилізації), примусових шлюбів, примусових абортів та/або вагітностей, завдання фізичної та економічної шкоди, примусу до вчинення якихось дій, або свавільного позбавлення чи обмеження волі. Такі дії можуть учиняться як шляхом домашнього насильства, так і в публічному житті (на роботі, в навчальних закладах та в інших місцях).

            Ще однією категорією осіб, які майже постійно стикаються з насильством, є ВІЛ-позитивні жінки, Найчастіше – це психологічне насильство у вигляді образ і принижень, далі йдуть фізичні напади та психологічний тиск (образи, приниження, навіювання власної нікчемності тощо). В результаті страху перед громадським осудом, більшість жінок не повідомляє про насильницькі дії по відношенню до себе або повідомляє занадто пізно. Здебільшого це стосується зґвалтування, ким би воно не було вчинене.

            Враховуючи, що вплив пережитого насильства позначається на стані здоров’я постраждалої особи, це також впливає на її потенційні можливості і накладає негативний відбиток на всі сторонни її життя.

            Відсутність належної допомоги постраждалим особам позначається не лише на їх подальшому житті, але й на суспільстві загалом: зростає рівень безпритульності та бездоглядності, злочинності, самогубств; торгівлі людьми; збільшується кількість залежних від різного виду психоактивних речовин, що позначається на репродуктивному здоров’ї нації та рівні здоров’я в цілому.

            Головною умовою для попередження ускладнень для особи, яка постраждала від насильницьких дій або по відношенню до якої існує реальна загроза вчинення насильства, є забезпечення необхідної допомоги таким особам. Однак, не всі знають:

■■ яким чином уникнути небезпеки;

■■ які можуть бути наслідки, якщо людина вчасно не звертається по допомогу;

■■ де і яким чином можна отримати необхідну допомогу;

■■ як попередити травмуючу подію в майбутньому.

            Для вчасного забезпечення необхідної допомоги особі, яка постраждала від ґендерно зумовленого насильства, необхідно:

■■ розуміти зміст поняття насильства, вчиненого за ґендерною приналежністю та вміти розрізняти ознаки такого насильства;

■■ визначати основні потреби постраждалих осіб, враховуючи їх вік, стать та стан здоров’я;

■■ знати про порядок і умови надання невідкладної та комплексної допомоги;

■■ уміти визначати ризики при наданні допомоги та вживати заходів щодо забезпечення безпеки (як для постраждалої особи, так і безпосередньо для себе);

■■ знати критерії, за якими визначається результативність наданої допомоги;

■■ а також знати, яким чином документувати випадки сексуального насильства, що стало результатом війни. 

·          Дуже важливо щоб між донькою та мамою(а також  татом)були теплі, довірливі відносини. В свою чергу батькам необхідно підкреслити ніжні та турботливі відносини в парі, щоб у дівчинки склалося враження про щасливе сімейне життя.    Справжня турбота один про одного проявляється через повагу до старшого покоління;

·          Мама повинна залучати  доньку до «жіночих» домашніх справ , передаючи їй секрети своєї майстерності;

·          Дівчинці необхідно відчувати , що вона може довіряти своїм батькам, - що вони завжди готові зрозуміти її почуття, бажання, потреби.

·          Дівчаткам потрібно більше  допомоги та заохочення . Пропонуючи допомогу дівчинці, ви даєте їй зрозуміти, що вона вам не байдужа, що ви про неї піклуєтесь.

·          Дівчаткам потрібно більше уваги і призвання у відповідь на те, які вони є, що вони відчувають та чого не хочуть.

·         Дівчатка відчувають потребу в тому, щоб їх любили за те ,які вони є. Пишайтеся ними!

·          Татові слід знаходити час на спілкування з донькою: показувати ,що донька відрізняється від нього, вона іншої статі; але робити це він повинен з повагою та добрими намірами, щоб вона зрозуміла , що гідна любові чоловіка.

·         Поважати особистість доньки, проявляти задоволення її поступками, формувати позитивну самооцінку дівчинки.

·         У мами з донькою повинні бути свої «жіночі таємниці» : мама повинна знаходити час для розмови з донькою «по душам». Бесіди повинні бути постійними.

·         Формувати у хлопчиків почуття відповідальності.

·         Обов’язково заохочувати бажання робити в будинку чоловічу роботу.

·         Обов’язково повинен бути фізичний, тілесний контакт – для підвищення самооцінки хлопчика.

·          Мама – ПІКЛУЄТЬСЯ, а тато – ФОРМУЄ  чоловіка.

·         Завдання батьків – виявити по відношенню до хлопчиків більше довіри , прийняття та заохочення , щоб спонукати його до діяльності.

·         Татові , спілкуючись з сином , слід стримувати емоції, намагатися розмовляти не підвищуючи тону, спокійно.

·         Хлопчикам потрібно рідко ЗАБОРОНЯТИ , а частіше  ДОЗВОЛЯТИ щось додаткове за хороший поступок.

·         Хлопчики повинні бути звичайно проявляти свою емоційність(не сварити за сльози).

·         Матусям потрібно більше довіряти виховання сина татові: він відчуває , як потрібно виховувати чоловіка .

Мельничук К. Б., практичний психолог

                Актуальність обраної теми обумовлюється низкою об’єктивних чинників — реальні трансформації гендерних стосунків у сучасному українському суспільстві; злам традиційної системи поляризації жіночих та чоловічих соціальних ролей, їхнє зближення,переосмислення ролі та місця жінки у різних сферах суспільної діяльності; необхідність вивчення основ гендерних знань в системі освіти.

            Усім дорослим, серед яких росте дитина перші шість років, відводиться важлива роль в її статевому вихованні, яке починається від народження дитини. Тож усе, що дорослі роблять до загального розвитку малюка, позитивно позначатиметься й на його статевому розвитку. Відомий педагог А. С. Макаренко відзначав, що статеве виховання не повинно бути тільки «фізіологічним». Біологічні, фізіологічні знання повинні органічно поєднуватись із соціально-етичними. Червоною ниткою в статевій освіті дітей має проходити формування позитивного ставлення до норм та вимог статевої поведінки, до уважних, чуйних відносин між представниками протилежної статі. Засвоєння статевої ролі – це, насамперед, пізнання її моральних норм, правил поведінки.

            Формування відповідної статево-рольової поведінки має неабияке значення для успішної соціалізації дітей. З огляду на важливість формування гендеру (соціально-психологічної статі) дитини визначають завдання та зміст роботи щодо формування статево-рольової поведінки у дітей:

·        формувати у дітей уявлення про відмінності у поведінці хлопчиків і дівчаток;

·        розвивати способи взаємодії, притаманні жіночому і чоловічому типам поведінки;

·        розвивати морально-вольові якості, характерні для хлопчиків (сміливість, рішучість, силу, витривалість тощо) і дівчаток (доброту, ніжність, чуйність, співчутливість тощо);

·        створювати умови для набуття досвіду чоловічої і жіночої поведінки.

            Основними формами роботи з дітьми у цьому напрямі є:

·        організовані заняття – групові та індивідуальні;

·        етичні бесіди;

·        проблемні ситуації;

·        ігри;

·        прогулянки, екскурсії;

·        театралізовані розваги;

·        самостійна діяльність дітей.

            Значне місце у гендерному вихованні дітей належить різним видам ігор: дидактичним, іграм-драматизаціям, сюжетно-рольовим, настільним.

            Ігри «Одяг для дівчаток і хлопчиків», «Професії», «Загадковий одяг», «Казкові герої», «Чарівна квітка», «Подарунки на День Народження» допомагають нашим малюкам розширити знання про чоловічий та жіночий одяг, ігри та захоплення хлопчиків і дівчаток, сприяють формуванню інтересу до певних видів професійної діяльності чоловіків і жінок, виховують уважне ставлення до однолітків протилежної статі.

            Під час проведення бесід у дітей формується уявлення про жіночі та чоловічі риси, виховується прагнення у хлопчиків стати мужніми, сміливими, сильними, витривалими; а у дівчаток – вирости гарними, добрими, ніжними, лагідними.

            Особливу увагу приділяйте читанню літературних творів. Образи казкових персонажів емоційно приваблюють малюків, формується вміння асоціювати себе з героями казок, знаходити в них позитивні риси. Діти навчаються розрізняти жіночі і чоловічі якості характеру, розвивають свої творчі та акторські здібності під час декламування віршів, розігрування сценок, діалогів, казкових героїв.

            Найголовніше місце в прищепленні культури міжстатевих взаємин у соціалізації дитини посідає сім’я. Правильне статеве виховання в родині багато в чому визначає перспективи особистого щастя і сімейного благополуччя дітей.

            Батьки у доступній формі дають дітям знання про спільні і відмінні ознаки чоловіків та жінок, заохочують прояви у дівчаток жіночих рис, а у хлопчиків – мужніх. Якщо поряд з малюком надійний, турботливий дорослий, він завжди почуватиметься захищеним – як психологічно, так і фізично. Щастя людини – у її власних руках. А родом воно – з дитинства, з тих перших життєвих уроків, які кожен отримує у своїй сім’ї. Що винесе дитина з цих уроків – залежить від ковалів дитячої долі – від батьків.