Розвиток мовлення

Добери слова

Мета: збагачення словника. Навчання описувати предмети.

Обладнання: іграшки (овочі, фрукти).

Опис гри.

Перший варіант.

Дорослий на­зиває кілька прикметних ознак яко­гось предмета, а дитина відгадує йо­го. Наприклад: круглий, великий, гумовий, легкий, барвистий, веселий (м'яч).

Другий варіант. Дитина сама на­зиває ознаки поданого предмета.

Наприклад: продовгувата, оранжева, тверда, соковита, смачна, корисна (морква).

Третій варіант. Дитина називає ознаки предмета з пам'яті.

Напри­клад: кругле, гладеньке, блискуче, тверде, смачне, солодке, стигле, со­ковите, рум'яне (яблуко).

Шурм’як Світлана Богданівна, вихователь

Ілюстрація - це освітлення, наочне зображення; пояснення з допомогою наочних прикладів; зображення, що супроводжують і доповнюють текст (малюнки, фотознімки, репродукції, карти, схеми і т.ін. зображення у книзі чи журналі, що пояснює, відтворює зміст тексту. Ілюстрація є художнім засобом, що допомагає повністю сприймати літературний образ. Завдяки вмінню художника наочно, доступно, емоційно передавати ідею твору, образи в ілюстраціях мають великий вплив на розуміння дитиною тексту.

Розгляньмо деякі різновиди ілюстрацій за розміщенням у книзі:

• на початку тексту; на початку розділу, такі ілюстрації називаються заставкою;
• у кінці тексту, - називаються кінцівкою;
• ілюстрації, які займають всю сторінку і застосовуються в кінці певних частин книги, - називають полосними ілюстраціями;
• ті, які займають половину сторінки, називають півполосними;
•  маленькі, щільно оточені текстом - нелицеві ілюстрації.

Залежно ж від мети ілюстратора ілюстрації поділяють на ті, що зображують предмети і явища, що мають вузькопізнавальне або наукове призначення й дохідливо пояснюють те, про що йдеться в тексті (науково- пізнавальні ілюстрації), та такі, які зорово розкривають образи, створені письменником, і трактують літературний твір засобами графіки (художньо- образні).

Ілюстрація несе в собі не тільки пізнавальну функцію, а й світоглядну, допомагає дитині адаптуватися до змісту твору, уявити літературні образи, яскраво відтворює змальовані в тексті події, демонструє ставлення художника до твору, конкретизує, уточнює текст, часто доповнює його деталями, про які не сказав письменник; оживляє твір, допомагає дітям зрозуміти мораль твору. Ілюстрація нерідко відіграє велику роль у формуванні й вихованні особистості дитини Ще Я.А.Коменський у творі Велика дидактика підкреслював, що книги з малюнками підсилюють у дітей враження від предметів, про які в них розповідається, приваблюють молодий розум, полегшують сприймання науки.

Є у книжковій ілюстрації ще одна можливість - показати світ неіснуючий, світ уяви, фантазії .Після сприймання ілюстрацій покращується розуміння основних змістових моментів, збільшується кількість відтворюваних дітьми уривків; зростає звязність переказу змісту твору.

На думку О.М.Леонтьєва, використання ілюстрацій полегшує процес запам'ятання і підвищує його ефективність у дітей старшого дошкільного віку вдвічі порівняно з іншими віковими періодами дошкілля .Використання ілюстрацій також значно підвищує процес запам'ятовування.

У дослідженнях педагогів (Карпінська Н.С., Коніна М.І., Таллер Л.А., Ушакова О.С.) звертається увага на різні аспекти процесу сприймання: розуміння теми, ідеї, змісту ілюстрації, образу головного героя, створення виразних засобів. Учені констатують, що ілюстрацію дитина не сприймає всю відразу, а лише частину й не завжди головну; пізнаючи предмети на картинці, діти не відразу усвідомлюють їх призначення, взаємозвязок. Це відбувається через те, що процес сприймання не відразу встановлює звязки з минулим досвідом дітей, тому осмислювання, розуміння картинки приходить дещо пізніше. На думку Г.О.Люблінської, сприймання ілюстрацій дошкільниками здебільшого залежить від педагогічного керівництва. Якщо дитину попросити розповісти про бачене на ілюстрації через 7-10 днів, вона переважно пригадає лише окремі деталі, до того ж далеко не завжди суттєві та основні. Проте, якщо після розглядання ілюстрації дати їй назву, або запропонувати дітям самим її придумати, то і через 10 днів діти правильно й усвідомлено передають основний зміст ілюстрації. Сприймання ілюстрації для дитини порівняно з реальними предметами ускладнюється тим, що у сприйманні ілюстрацій бере участь тільки зоровий аналізатор, а тому дитина не може комплексно відчути поданий в ілюстрації обєкт через інші аналізатори. Трудність у сприйманні ілюстрації дошкільниками полягає і в їхньому невмінні керувати процесом сприймання, тобто організовувати свою увагу, вибірково спрямовувати її на істотні та основні елементи обєкта сприймання, вміти не лише дивитись, але й бачити. Тому для розуміння ілюстрації необхідно встановити звязок зображеного предмета з наявним в дитини образом і знаннями, тобто дитина повинна впізнати в зображуваному предметі знайому річ. Сприймання ілюстрацій залежить також від виду малюнка, який подає художник-ілюстратор. А.М.Богуш зазначає, що діти старшого дошкільного віку більш підготовлені до сприймання світлотіньових малюнків, бо в них вже сформовані поняття про форму і колір, а також лінійних малюнків, в яких їм доступне сприймання як обєму, так і ритміки ліній.

 Діти старшого дошкільного віку сприймають усі видимі малюнки: лінійний, світлотіньовий, умовний. Методист зазначає, що для розуміння дитиною ілюстрації потрібно допомогти їй установити головний звязок зображеного на ілюстрації, послідовний хід дії. Цей звязок - перша умова розуміння. Про розуміння можна говорити тоді, коли дитині вдалося, по-перше, встановити звязок між частинами сприйнятого цілого і, по-друге, - між новим предметом і знаннями, які є.

За свідченнями Т.О. Репіної-Кондратович, художній образ ілюстрацій дитина сприймає активно, емоційно, ставлення дітей до героя книги суттєво змінюється після показу ілюстрацій. Своїми жестами діти часто наслідують персонажів, вони з цікавістю розглядають вираз обличчя людини. Форма, манера малюнка впливає на характер сприймання, глибину спостережень. Яскравий динамічний малюнок без загромаджуючих деталей, без різкого відхилення від дійсності більш доступний сприйманню дітей 5-7 років.

Підвести дітей до більш високого естетичного сприймання і водночас розвинути і збагатити їхнє мовлення можна за умови розвитку здатності дітей емоційно сприймати й оцінювати в художній ілюстрації елементарні естетичні якості, гармонію кольору, композицію. У процесі читання твору з допомогою ілюстрацій повнота його розуміння зростає. Дослідження педагогів засвідчили, що дошкільники розуміють текст тоді, коли він встановлює звязок кожного слова з відповідним образом предмета, його якістю чи його дією. Те ж саме відбувається і при сприйманні дітьми ілюстрації. Для розуміння ілюстрації необхідно встановити звязки між частинами сприймаючого цілого та між новим предметом і наявними в дитини знаннями.

Леушина Г.М., Овсепян Т.Г., Рубінштейн С.Л. показали, що на звязність розповіді за ілюстраціями, крім доступності змісту й художньої форми зображення, впливає і попередня цільова настанова у вигляді запитань, які ставить дитині вихователь перед початком розглядання ілюстрації. На запитання Що зображено на ілюстрації? - діти перераховують предмети. На запитання Що роблять діти на ілюстрації? - дошкільники дають звязний виклад сюжету .При підготовці усної розповіді за змістом ілюстрації М.І.Жинкін вказує на необхідність мобілізувати словниковий запас дитини, привести його у стан готовності для передачі думок; акцентує увагу на необхідності розвивати оперативну память, а також підключати до звукового мовлення і внутрішнє мовлення дитини.

Таким чином, сприймання дитиною ілюстрації є більш складним для неї процесом, ніж безпосереднє сприймання реального предмета, бо ілюстрацію дитина сприймає лише зором. Аналіз психолого-педагогічних досліджень щодо сприймання ілюстрації дошкільниками дозволив дійти висновку, що повнота сприймання ілюстрації залежить від доступності змісту зображеного, художньої форми передачі змісту; характер сприймання - емоційно-насичений. Дітям дошкільного віку доступне сприймання ілюстрацій, якщо створити для цього відповідні педагогічні умови, які сприятимуть не тільки поглибленому розумінню дітьми тексту художніх творів, а й стимулюватимуть складання дітьми розповідей за змістом ілюстрацій.

Отже, ілюстрації відіграють важливу роль у процесах сприймання, аналізу, синтезу, розуміння, що становлять основу формування мовної особистості дитини під час розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку. 

Джерело:

https://knowledge.allbest.ru/pedagogics/2c0a65625a3bd69b5c43b89421206d37_0.html

Бойко О. Б., вихователь

         Великої уваги набуває зв’язне мовлення серед навичок, необхідних дошкільнятам для подальшого розвитку дитини і отримання ними знань у навчанні в школі. Оскільки мова є засобом спілкування, формування думки і взаємодії з оточуючими.

 Вміння і навички зв'язного мовлення не розвиваються спонтанно, без спеціального навчання дитина не досягне того рівня розвитку зв'язного мовлення, який необхідний для повноцінного навчання в школі.

         Роботи, що проводиться в дитячому садку або на підготовчих до школи заняттях для повноцінного розвитку зв'язного мовлення недостатньо, обов'язково зусилля педагогів дошкільних установ повинні підкріплюватися домашніми заняттями. Однак у сучасних умовах, при напруженому ритмі життя, в сім'ї мовному розвитку дитини приділяється катастрофічно мало уваги. Спілкування дитини з батьками найчастіше відбувається у форматі "питання - відповідь". Якщо дитина розповідає щось батькам, дорослі, що цілком природно, звертають увагу в першу чергу на зміст промови, ніж на оформлення - зв'язність, словниковий запас, граматичні помилки.

         В результаті до моменту надходження в школу самостійна зв'язна мова дітей виявляється недостатньо сформованою, вони не вміють зв'язно і послідовно викладати зміст своїх думок, правильно сформулювати запитання, дати розгорнуту відповідь.

         Як можуть батьки допомогти дитині оволодіти вміннями і навичками зв'язного мовлення?

         Використовувати можна все, що бачить дитина навколо себе. Це і вдома, і на прогулянці, і в дитячому садку. Дуже важливо спрямовувати увагу дитини не тільки на предмети, але і на їх деталі. Необхідно розглядаючи предмет, задавати дитині питання: "Якого кольору? З чого зроблений предмет? Якої величини?" Слідкуйте за тим, щоб дитина відповідала повним реченням. Також дитина вчиться порівнювати, узагальнювати, розуміти значення слів "ширина", "висота", "довжина", "високий", "низький". Можна використовувати привабливі для дитини іграшки. Наприклад, запропонувати для порівняння дві ляльки і дві машини. Спочатку дитині необхідно уважно вивчити, розглянути предмети, а потім розповісти, чим вони відрізняються і чим схожі один від одного. Для деяких дітей простіше дається опис відмінностей, ніж подібні ознаки.

         Таким чином, називаючи різні ознаки предметів, ви спонукаєте розвиток зв'язного мовлення у дітей.

Бойко О. Б., вихователь

Перший рік життя.

1-2 міс. Дитина починає спілкування з дорослим. Малюк намагається спілкуватися за допомогою міміки та активних рухів. Посміхається при спілкуванні з дорослим. Виникає “комплекс пожвавлення”. З 3-4 міс. повертається на голос дорослого. З 3-6 міс. з’являється гуління, яке відрізняється від початкового різноманітністю звуків. Подовжуються ланцюжки звуків та з’являються сполучення губних звуків з голосними (па, ба.). Відбувається перехід до наступного етапу – лепету, який є дуже важливим в розвитку малюка. В період лепету (6-8 міс.) окремі артикуляції поєднуються в певній послідовності. Відбувається повторне промовляння складів (ба-ба-ба, ма-ма). Спочатку дитина повторює звуки, а пізніше вона починає наслідувати звукам дорослого. Одночасно з лепетом малюк починає проявляти емоційні скрикування, проявляти радість або невдоволення. Промовляючи гучні звуки дитина намагається привернути до себе увагу або виявляє спротив, коли їй щось не подобається. В цей час з’являється здатність до наслідування. Малюк вже може наслідувати дії, наприклад: махати ручкою на прощання, плескати в долоні. В період 6-12 міс. лепет складається з 4-5 та більше складів. Дитина повторює склади, змінює інтонацію. У деяких дітей в цьому з’являються перші слова.

Другий рік життя.

Починається період активного розвитку мовлення. Дитина з кожним днем стає все більш самостійною, активною та проявляє більший інтерес до навколишнього світу. Продовжує розвиватися здатність малюка до наслідування. Значно поширюється запас слів, які дитина розуміє. На прохання дорослого малюк дає певні предмети , вказує на знайомі обличчя, іграшки, картинки. Впізнає своє зображення в дзеркалі, знає своє ім’я. Дитина вже не чекає, коли дорослий почне з нею розмову, а сама починає звертатися, коли хоче їсти, або не може одягнутися. Фрази з двох-трьох слів – є найчастішими висловлюваннями малюка в цьому віці. На цьому етапі фраза є простою та граматично не оформленою.

 Третій рік життя.

Між 2 та 3 роками активно формується фразове мовлення. Висловлювання дитини стають граматично оформленими. Діти в цьому віці починають засвоювати граматичну будову мовлення: засвоюють відмінкові закінчення, узгоджують прикметник з іменником, використовують деякі прийменники (на, у), оволодівають навичками використання в мовленні форм однини та множини іменників. До трьох років у дитини формуються всі основні граматичні категорії. Відбувається активне зростання словникового запасу. Дитина в цьому віці активно наслідує однолітків та грає в колективні ігри.

 Четвертий рік життя.

Відбувається істотне покращення в мовленнєвому розвитку. Дитина знає назви багатьох оточуючих предметів. Вона узагальнює їх, тобто розрізняє різні групи предметів та називає їх: посуд, одяг, іграшки, тварини і т.д. Діти 4-го року життя користуються в мовленні простими і складними реченнями. Найбільш розповсюджена форма висловлювання – просте поширене речення “Ми з мамою ходили в магазин за хлібом”, “Я люблю грати великою машиною”. Ваша дитина говорить велику кількість слів, але вимова звуків ще недостатньо чітка. Малюк може добре вимовляти слова, які складаються з двох складів, але при вимові слів з трьох-чотирьох складів може допускати помилки: пропустити цілий склад, переставити склади місцями, пропустити деякі приголосні звуки в середині слова.

 П’ятий рік життя.

Словниковий запас дитини досягає 1500-2000 слів. В своїх висловлюваннях дитина використовує майже усі частини мовлення. Дитина продовжує засвоювати узагальнюючі слова. Відбувається інтенсивний розвиток граматичної будови мовлення, але дитина ще може допускати граматичні помилки: не завжди вірно використовує відмінкові закінчення, іноді неправильно узгоджує між собою слова. Дитина в цьому віці починає висловлювати особисту думку з приводу якихось подій, розмірковує про оточуючі предмети. За допомогою дорослих малюк переказує казки, повторює невеликі вірші. У більшості дітей в цьому віці покращується звуковимова: правильно вимовляють свистячі звуки (с, з, ц), починають вимовляти шиплячі звуки (ш, ж, ч), але ще можуть замінювати їх один-одним (наприклад, шапка – “сапка”). Звук р в цьому віці діти ще можуть замінювати на й, л або ль (наприклад, рак – “йак”, риба – “либа”, пиріг – “пиліг”).

 Шостий рік життя.

До кінця шостого року життя активний словник дитини складає від 2500 до 3000 слів. Висловлювання дитини стають більш повними та точними. В п’ятирічному віці діти самостійно складають розповідь, переказують казку, що говорить про оволодіння одним з найважчих видів мовлення – монологічним мовленням. В висловлюваннях дитини з’являються складні речення (Тато дивився телевізор, а ми з мамою читали цікаву книгу). В мовленні дитини з’являються слова, що позначають якість предметів, матеріал з яких вони зроблені ( паперовий літак, дерев’яний стіл). Дитина використовує синоніми та антоніми. Дитина вже правильно узгоджує іменники з іншими частинами мови. В мовленні п’ятирічних дітей з’являються присвійні прикметники (собача лапа, заячі вуха), складні прийменники (з-за, з-під). В цьому віці дитина вже оволодіває різною складністю складової структури слів: не пропускає склади, не переставляє їх місцями. Значно покращується звуковимова. Більшість дітей вже правильно вимовляють шиплячі звуки (ш, ж, ч) та звуки р. Але у деяких дітей ще можуть відмічатися заміни тих чи інших складних звуків, або спотворення їх правильної вимови.

Томчишин Г. В., вчитель-логопед

            Умови розвитку мовленнєво компетентної дитини

            Сучасні підходи до роботи з дітьми раннього віку дещо різняться від застарілої практики, коли дорослий сам для себе планував ро­боту з дітьми, готував матеріали на власний розсуд, завбачував кінце­вий результат і під нього чи до нього «підтягував» кожного малюка. Як­що ж деякі діти не відповідали очікуванням вихователя, то з ними про­водилась індивідуальна робота задля «вирівнювання» з іншими та від­повідно до планомірного педагогічного процесу. Ще гірше, коли малю­ка піддавали поверхневій діагностиці, на підставі якої робили висновки-діагнози, зокрема щодо мовленнєвого розвитку.

            Передумови розвитку мовлення різноманітні й закладаються задовго до народження дитини. Адже, крім спадкових особливостей, на майбутній мовленнєвий розвиток впливає й те, як спілкувалися батьки з ще ненародженим малюком. Тут йдеться не про смислове наповнення слів, а про емоційно-інтонаційні звертання, побажання, мрії, плани, що містяться у словесних пестощах бажаної й очікуваної дитини. Украй важливим є й те, якою мовою до дитини звертаються батьки, бо саме вона буде засвоєна дитиною як рідна. Для оптималь­ного розвитку мовленнєво компетентної і активної дитини надзви­чайно важливо створити належні умови, зокрема:

            ·    проводити просвітницьку та освітню роботу з дорослими, ознайомлюючи їх з особливостями та винятковою необхід­ністю сприяти своєчасному становленню мовленнєвої осо­бистості у дошкільному дитинстві;

            ·    спрямовувати дорослих на оптимально необхідну для ма­люка тривалість, кількість, якість мовленнєвих контактів;

            ·    забезпечувати періодичне або епізодичне перебування з однолітками тих дітей, які постійно чи тимчасово перебувають удома, спонукаючи їх до пошуків партнерів задля реаліза­ції комунікативної активності;

            ·    організовувати життєдіяльність малюка у розміреному темпі та незмінній атмосфері доброзичливості, радості, терпимості, любові й захищеності щодо його успіхів чи не­вдач у мовленнєвому зростанні;

            ·    уникати використання запитань-зауважень дисциплінар­ного характеру («Хто тобі дозволив це брати?», «Чому ти не слухаєшся?», «Куди ти поліз?», «Ти що робиш?» тощо);

            ·    забезпечувати спілкування з дитиною відповідно до орфо­епічних норм української мови;

            ·    уникати категоричного та безапеляційного діагностування рівня мовленнєвого розвитку дитини;

            ·    розвивати загальну та дрібну моторику дитини, що безпо­середньо впливає на розвиток мовлення;

            ·    не порівнювати мовленнєві досягнення окремої дитини з до­сягненнями її ровесників;

            ·    визнавати право кожної дитини на індивідуальне мовлен­нєве зростання — темп, терміни оволодіння мовленням (якісні та кількісні показники).

            Дорослим варто пам'ятати, що вікові норми мовленнєвого роз­витку дуже відносні і можуть коливатися у досить значному діапазо­ні.

            Часто дорослих хвилює питання: коли дитина має промовити перше слово? Терміни його появи знову таки дуже індивідуальні й відрізняються у кожної окремої дитини. Не варто очікувати пер­шого слова, фрази у чітко визначений дорослими час. Ще гірше, як­що успіхи дитини порівнюють з мовленнєвим розвитком іншого од­нолітка, а то й малюка, молодшого на кілька місяців. То не трагедія, що інший такий балакучий. Справа у тому, що він — інший. Процес появи першого слова, фрази індивідуальний, темпи збагачення словника та терміни його активізації — різні. У жодному разу не треба поспішати встановлювати нищівний діагноз чи дозволяти ін­шим це робити.

            Становлення мовленнєвої особистості

            Не позбавляйте себе задоволення уважно слідкувати за пое­тапним проходженням дитиною сходинок до статусу мовленнєвої особистості, не перескакуючи і не пропускаючи жодної з них.

            Уже на другому році життя дитина критично ставиться до не­правильного мовлення дорослих, проте власне спотворення слів не викликає у неї негативних емоцій. Звертання до партнера по спілкуван­ню набуває різноманітного інтона­ційного та смислового забарвлення: малюк просить, вимагає, закликає, наполягає, капризує, констатує, роз­повідає, розмовляє зі своїми іграшками.
Нема у світі милішої мелодії, ніж: мелодія свого імені. Згідно з чинним законодавством України батьки мо­жуть наполягати на присвоєнні дити­ні подвійного, зменшувального, пест­ливого або скороченого імені. Варію­вання імені надає йому емоційного забарвлення від пестливо-зменшу­вальних до відчужено-згрубілих від­тінків. Розмаїття таких форм звертан­ня дитина має чути, знати і відгукува­тися на них. Вживання єдиного варі­анту імені не лише емоційно збіднює малюка, а й спричиняє незручності у налагодженні контактів з новими партнерами по спілкуванню.

            Мовленнєвий простір, насиче­ний зразками мовленнєвої культури, є основним джерелом становлення мовленнєвої особистості у ранньому дитинстві. Малюк не має іншого шля­ху навчитися говорити, тільки як на­слідувати мовлення дорослих.
            Дозволимо собі дати кілька порад:

            ·    остерігайтеся уподібнення до дитячого мовлення, шаблонності у побудові форми висловлювання;

            ·    надайте у власність дитини першу бібліотеку в умовах до­шкільного навчального закладу чи сім'ї;

            ·    заохочуйте активне мовлення дитини — не поспішайте миттєво виконати її бажання, реагуючи лише на плач, крик, невербальні прояви. Знаючи можливості її активно­го мовлення, короткими запитаннями спонукайте дитину до звукового чи словесного означення прохання;

            ·    базуючись на досвіді дитини, періодично намагайтеся зацікавити її і вивести на рівень інтересу, спонукаючи до запитань, порівнянь, аналогій, узагальнень, ототожнення, встановлення взаємозв'язків між предметами, об'єктами, явищами;
·    не кидайтеся на допомогу щоразу, як тільки дитина зіткнеть­ся з невідомим, проте слідкуйте неупинно за її безпекою. 

            Щоб малюк заговорив, його треба захопити, здивувати, за­цікавити. Тому дайте час на самостійне ознайомлення з не­відомим, «піймайте» здивовано - запитальний погляд і лише тоді назвіть, поясніть дивину.
Дитина третього року життя вже може бути повноцінним співбесідником. Вона бере до уваги свого партнера, ак­тивно «бореться» за культуру мовлення, її орфоепічну чистоту, помічаючи та ви­правляючи помилки у мовленні дорос­лих і дітей. Але варто пам'ятати, що мов­лення дитини формується шляхом на­слідування. Саме тому у згаданих вище програмах та методичних рекомендаці­ях до них ми поставили завдання ство­рити таке середовище, яке було б розвивальним та сприяло б безпроблемному засвоєнню рідної мови. А основним і не­замінним суб'єктом такого середовища є дорослий — партнер по спілкуванню, по спільній діяльності.
Часто дорослі тішаться і хвалять ту дитину, яка здатна сама себе зайняти тривалою грою, дією, не набридаючи їм нескінченними запитаннями. У цій ситу­ації згадується такий жарт.

            Батьки звертаються до продавця ма­газину іграшок: «Чи є у вас така бага­тофункціональна іграшка, яка була б цікавою тривалий час, говорила, розвеселяла б нашу дитину, коли та на самоті?». На що продавець відпо­відає: «Ми батьками не торгуємо»

Шурм'як С. Б., вихователь

Важливу роль у формуванні особистості дитини, зокрема у розвитку її мовлення , належить сім’ї. Адже перші слова, перші речення маля вимовляє в колі близьких людей – батька, матері, бабусі, дідуся. Якщо ми любимо свою дитину, бажаємо їй добра та світлої долі, невже байдуже поставимося до труднощів, які згодом спричинюють вади мовлення!

Вчасне невиправлення мовленнєвих вад призводить до порушень і затримки загального розвитку дитини, спричиняє труднощі у сприйманні та аналізі як навчального матеріалу, так і реальних подій. От чому логопед завжди попереджає батьків, намагаючись застерегти їх від легковажного ставлення до проблем мовлення їхнього малюка. Наше мовлення складається із звуків. Правильно вимовляти звуки рідної мови дитина має навчитися до школи. Важливим завданням мовленнєвого розвитку дітей є виховання звукової культури мовлення.

Поняття звукової культури мовлення досить складне і широке, воно містить цілий ряд важливих компонентів: чітку артикуляцію звуків рідної мови, фонетичну і орфоепічну правильність мовлення, правильне мовленнєве дихання, силу голосу, темп і тембр мовлення, інтонаційні засоби виразності (наголос, логічні паузи, ритм), фонематичний слух. У дошкільному віці простежується неправильна вимова дитиною звуків. Це цілком закономірне явище. Але більшість дітей не може самостійно опанувати правильну звуковимову, отже потребує допомоги дорослих. Не всі батьки приділяють цьому серйозну увагу. Деякі вважають, що настане час, і дитина сама навчиться говорити.

Якщо ж малюк продовжує і за рік-два говорити з помилками, вони дивуються: «Чому ж ти досі не навчився говорити правильно?» Допомогу дітям із серйозними вадами мовлення надають спеціалісти – вчителі-логопеди. Щоб своєчасно виправити звуковимову дітей, батьки мають знати ті вади, які найчастіше зустрічаються у дошкільному віці. Розрізняють такі вади види неправильної вимови: пропуск звуків, заміна звуків, спотворення звуків. Чиста і правильна звуковимова залежить від багатьох чинників. Значну роль відіграють індивідуальні особливості дитини, стан її психічного розвитку. Недоліки вимови звуків можуть бути зумовлені пошкодженням центрального або периферійного відділів мовленнєвого апарату внаслідок інфекційних хвороб або вроджених вад. У таких випадках потрібне втручання ще й спеціалістів-лікарів.

Послідовна і систематична робота з дитиною над формуванням звуковимови сприятиме своєчасному виправленню мовленнєвих вад, досягненню на кінець дошкільного віку чіткої вимови усіх звуків рідної мови.

Бойко О. Б., вихователь

            Розвиток дитини, зокрема й мовленнєвий, відбувається лише у діяльності. Саме тому ми завжди створюємо умови, що стимулюють активність дітей. Так, організовуючи пізнавальну діяльність, слід використовувати різні методи інтерактивного навчання. Суть інтерактивного навчання полягає у тому, що освітній процес відбувається за умови постійної активної, позитивної взаємодії всіх учасників. Використовуючи інтерактивні методи навчання, треба намагатися створити такі умови, щоб дитина мала змогу обговорювати проблеми з іншими, ставити запитання, активно діяти, шукати, досліджувати.

            Метод «мікрофон» — це різновид групового обговорення певної проблеми, що дає можливість кожній дитині висловитися у порядку черги, відповідаючи на запитання. Учимо дітей дотримуватися певних правил:

• говорити лише тоді, коли отримуєш уявний мікрофон;

• говорити швидко і стисло;

• не оцінювати висловлювання товаришів. 

            Метод «Показуха». Діти діляться  на команди, кожна команда задумує слово  і використовуючи невербальні  засоби, представляє це слово іншій команді, яка має його відгадати, і назвати словом.

            Метод «Ланцюжок». Перша  дитина називає  об’єкт, друга його властивості, третя  новий об’єкт з тими самими властивостями. Наприклад:  Морква - морква солодка - солодким  буває цукор – цукор білий – білим буває сніг…

            Метод «Фантазери». Вихователь пропонує дітям: Діти, уявіть себе справжніми дослідниками, яким подобається все вивчати, розглядати, слухати. Ваша рука легко може перетворитися на зорову (або слухову) трубу, її треба лише скласти так, щоб утворилася труба. Давайте спробуємо побачити крізь цю трубу та назвати тільки один предмет із зображених на картині. Після того, як діти розглянули всі об'єкти, зображені на картині, запропонувати низку творчих завдань, як-от:

• «прослухати» звуки картини через спеціальні уявні навушники;

• вести віртуальні діалоги від імені зображених персонажів;

• уявно «торкнутися» до картини, визначаючи тепло чи холодно, яка поверхня різних об'єктів (гладенька, шорстка тощо);

• «відчути аромати» картини;

• «вийти за межі зображеного» тощо.

            Виконання цих творчих завдань забезпечує високий рівень інтелектуальної, емоційної, мовленнєвої активності, дає змогу вихователю протягом усього заняття підтримувати у дітей гарний настрій та інтерес до процесу сприймання. У результаті використання елементів ТРВЗ, які є основою розвивального навчання, у дошкільників зникає відчуття скутості, невпевненості, розвивається логічне мислення, пізнавальна активність, мовленнєва та загальна ініціатива.

            Метод «Розігрування ситуації за ролями». Рольова гра — це невеличка п'єса, яку можна поставити на занятті. В її основі лежить імпровізація. Діти  інсценують запропоновані  вихователем ситуації. Метою розігрування конкретної життєвої ситуації за ролями є визначення  дітьми власного ставлення до неї, набуття ними досвіду шляхом гри, подальший розвиток уяви й навичок критичного мислення; сприяння висловленню суджень та думок; виховання здатності находити і розглядати альтернативні можливості дій; співчування іншим.

            Рекомендації  вихователя для  дітей-виконавців: чітко дотримуйтеся своєї ролі; слухайте інших "акторів" і вихователя; не коментуйте дій інших, перебуваючи в ролі; ставтесь до своєї ролі як до реальної життєвої ситуації, в яку потрапили.

             Метод «Пущений по колу  предмет». Цю техніку слід використовувати для збору максимальної кількості інформації.

            Організація роботи. Всі  діти сидять у формі кола. Кожна  дитина визначає одну ознаку. Слід звернути увагу на те щоб учасники не дублювали вже  сказаних думок.

            Метод «Мозковий штурм». Це – ефективний метод заохочення творчої активності швидкого генерування великої кількості ідей. Він спонукає  дітей розвивати уяву і творчість, відверто висловлювати думки, знаходити кілька рішень конкретної проблеми. Його слід застосовувати саме для вирішення конкретних проблем або пошуку відповіді на якесь питання.

            Порядок проведення: Запропонуйте дітям сісти так, щоб вони почувалися зручно і невимушено.
Повідомте їм проблему, яку треба вирішити.

Запропонуйте дітям  висловити свої ідеї.

Не вносьте в ідеї жодних коректив.

Спонукайте учасників до висування нових ідей. Додаючи при цьому свої власні.
Намагайтеся уникати глузування, коментарів або висміювання будь-яких ідей.
Продовжуйте доти, доки надходитимуть нові ідеї.

Наостанку обговоріть та оцініть запропоновані ідеї.

            Під час "мозкового штурму":

намагайтеся зібрати якомога більше ідей;

заставте працювати свою уяву: не відкидати ніяку ідею тільки тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

можете подавати скільки завгодно ідей або розвивати ідеї інших;

не обговорюйте і не критикуйте висловлення інших.

            Метод «Займи позицію». Цей метод надасть можливість висловитися кожному і кожній, продемонструвати різні думки з теми, обґрунтувати свою позицію або навіть перейти на іншу в будь-який час, якщо аргументи протилежної сторони були переконливими. Слід використовувати дві протилежні думки, які не мають однозначної (правильної) відповіді.

            Порядок проведення:

            Розмістіть плакати в протилежних кінцях кімнати. На одному з них  намальоване сонечко  «Згоден (згодна)», на іншому –  хмарка «Не згоден (не згодна)». Дається кілька хвилин для підготування до обґрунтування своєї позиції.

            Вислуховуються різні точки зору. Вислухавши різні точки зору, запитайте чи не змінив хтось із учасників своєї думки, чи не бажає перейти до іншого плакату? Якщо такі діти  є, слід попросити їх обґрунтувати причини  свого переходу.

Попросіть дітей назвати найпереконливіші аргументи своєї та протилежної сторони.
 Говорити      по черзі, не переривати. Одночасно говорить тільки одна людина. Не сперечатися між собою. Наводити нові причини або ідеї.

            Перейти від одного плакату до іншого можна у будь-який час. Будьте готові пояснити причини зміни своєї позиції.

Вислухайте аргументи й ідеї інших. Якщо вас запитають, будьте готові сказати, які аргументи або ідеї вам сподобалися найбільше.

            Метод «Незакінчені речення». Цей прийом часто поєднують із «мікрофоном». Він дає змогу ґрунтовніше працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає присутнім можливість долати стереотипи, вільніше висловлюватися стосовно запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити стисло, але по суті й переконливо.

            Як організувати роботу. Визначивши тему, з якої  діти будуть висловлюватися в колі ідей або використовуючи уявний мікрофон,  вихователь формулює незакінчене речення і пропонує  дітям закінчувати його. Кожен наступний учасник обговорення має починати свій виступ із запропонованої формули. 

Бойко О. Б., вихователь

·         Не допускайте у спiлкуваннi з дiтьми спотвореного вимовляння слiв, пiдлаштовуючись до їхньої вимови. Вимовляйте завжди слова правильно, як за звуковим складом, так i за формою.

·         Якщо дитинi важко вимовляти певний звук, спробуйте доступно пояснити їй необхідну дiю мовленнєвих opганів.

·         Вивчiть з дитиною кiлька скоромовок; привчайте  промовляти скоромовку швидко, чiтко вiдтворювати вci звуки.

·         Виховуйте у дитини увагу до звукової будови слiв; навчiть видiляти перший i останнiй звуки в словi (звертаючи увагу на м'якi приголоснi), впiзнавати окремі звуки в серединi слiв. Заохочуйте дитину до гри в слова, до словотворчостi за допомогою найпоширенiших префiксiв, суфiксiв (без уживання цих термінів), наприклад: писати - написати, дописати, переписати, відписати; pікa - рiчка, рiченька.

·         Спонукайте дiтей до запитань. Прислухайтесь, чи запитання дитини звучить правильно, а потiм відповідайте на нього.

·         Не намагайтеся відповісти на кожне запитання малюка.

·         Iнколи запитуйте: «А ти як думаєш?»

·         Використовуйте для мовних вправ предметні і сюжетні малюнки, доступні і цікаві дітям.

·         Допоможіть дитині вивчити кілька цікавих для неї віршів. Навчіть розповідати їх виразно.

·         Знайомлячи дітей з літерами (буквами), користуйтеся завжди їхніми правильними алфавітними назвами.

·         Спонукайте дiтей упізнавати вiдомi їм літери у написах на вулиці, в парку, у транспopтi тощо. Заохочуйте до читання слiв з вiдомими лiтерами.

·         Створіть у сім'ї хоча б невеличку дитячу бiблiотеку. Привчайте дитину бережно ставитися до cвoїx перших книжок, закладiть прагнення зберегти їx, як найкращих друзiв, на все життя.